Патріотизм, на думку Л. М. Толстого, не голосні слова, не гучна діяльність і метушливість, а просте і природне почуття “потреби жертви і жалю при усвідомленні загального нещастя”. Це почуття – спільне в Наташі і П’єра, воно володіло Петею Ростовим, коли він радів, що потрапив у Москву, де незабаром буде бій; те ж почуття тягло юрбу до будинку графа Ростопчина, який обдурив її, тому що люди з юрби хотіли боротися з Наполеоном. В основі всіх цих учинків, при всій їхній різниці, лежало одне почуття – патріотизм. Ніхто не змушував москвичів
їхати, навпаки, граф Ростопчин молив залишитися і називав боягузами тих, хто залишає місто. Але вони їхали, “тому що для російських людей не могло бути питання: чи добре чи погано буде під пануванням французів у Москві? Під французами не можна було бути: це було гірше за все…” Як з’ясувалося, пише автор, при трагічних обставинах люди все-таки проявляють себе краще, ніж можна було б подумати: “Наполеонові не скорюся”, – говорили ті, від яких ніхто не очікував такої поведінки. І коли Наполеон 2 вересня 1812 року стояв на Поклінній горі, очікуючи депутацію бояр з ключами від Москви, він не міг собі
уявити, що вона порожня. Нет, не пошла Москва моя К нему с повинной головою. Не праздник, не приемный дар, Она готовила пожар Нетерпеливому герою… – так писав О. С. Пушкін. По дорозі до Бородінського поля, де готувався вирішальний бій, П’єр Безухов багато чого побачив і почув. Слова були прості і зрозумілі, їх говорив ополченець: “Усім народом навалитися хочуть…” Толстой вважає, що патріотизм – це природне почуття людей, що живуть життям свого народу. Тому він відмовляє в ньому Бергові, Курагіним, Растопчину. Наташа не може і не хоче зрозуміти матір, яка “в таку хвилину” думає про майно і забороняє розвантажувати підводу, на яких хоче вивезти з Москви “добро, що залишилося”. Дочка думає про поранених, котрих не можна залишити французам. Думати про себе було “дико і неприродно”. “Графиня зрозуміла це і засоромилася”, – пише Толстой. Так відповідає автор на питання про те, що таке патріотизм, і хоче бути зрозумілим читачами. Опис Бородінського бою, що займає двадцять глав третього тому роману, це – центр твору, вирішальний момент у житті всієї країни і багатьох героїв книги. Тут схрестяться всі шляхи, тут кожен характер розкриється по-новому і тут з’явиться величезна сила: народ, “мужики в білих сорочках” – сила, що виграла війну. На обличчях людей, яких бачив П’єр, був “вираз усвідомлення урочистості хвилини, що наступає”, була “схована теплота патріотизму… яка пояснювала, навіщо ці люди спокійно і начебто легковажно готувалися до смерті”. Що ж вирішило цю перемогу? Толстой вважає: не розпорядження командування, не плани, а безліч простих, природних вчинків окремих людей: те, що мужики Карпо і Влас не везли сіно в Москву за великі гроші, а палили його, те, що партизани знищували велику армію Наполеона вроздріб, що партизанських загонів “різних кількістю і характером були сотні…” Толстой зовсім точно зрозумів значення того почуття, під впливом якого почалася партизанська війна: патріотизм народу. “Дрюк народної війни піднявся з усією грізною і величною силою і, не розбираючи нічого, піднімався, опускався і гвоздив французів доти, доки не загинула вся навала”. Хіба це не велике почуття патріотизму, виявлене народом у Вітчизняній війні 1812 року? Л. М. Толстой відкрив читачам стільки пружин людської поведінки, зокрема патріотизму, про який сьогодні просто не говорять або говорять соромливо. Але ж це горде почуття, що дозволяє людині відчути свою причетність до часу, до подій, життя, визначити свою позицію в ньому. Здавалося б, що спільного між тим часом, про який писав Л. М. Толстой, і нашим, між війною 1812 року і 1941-го? У 1812 році не було ані бомб, ані літаків, не було жахів і звірств Майданека, Бухенвальда, Маутхаузена – таборів смерті. Але чому ж тоді в землянках і госпіталях сорок першого, при блокадних каганцях люди читали “Війну і мир” як “сьогоднішню” для них книгу, чому улюбленим віршем – від першокласника до генерала довгі чотири роки війни був лермонтовський – “Бородіно”? Л. М. Толстой писав і про нас, тому що знав про людину таке, чого вистачило на сто з лишком років. І коли почалася Велика Вітчизняна війна, виявилося, що Толстой сказав про кожну людину щось дуже важливе, і люди кинулися до нього. Нам ще черпати і черпати з невичерпного джерела його книги душевні сили, стійкість і те складне почуття, що називається патріотизмом.
