Я ХОЧУ БУТИ ЛЮДИНОЮ!(за повістю О. Кобилянської “Людина”)

Я ХОЧУ БУТИ ЛЮДИНОЮ!(за повістю О. Кобилянської “Людина”)

ПРИКЛАДИ ПЛАНІВ ТВОРІВ

Варіант 1

I. Феміністичний український рух кінця XIX – початку XX ст.

II. Відображення феміністичних ідей у творі О. Кобилянської “Людина”.

III. Жінка – це теж людина?

Варіант 2

I. “Правдиві вибухи чуття” у повісті О. Кобилянської “Людина”.

II. Психологізм образу головної героїні.

III. Олена Ляуфлер – сильна особистість чи жертва обставин?

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Фемінізм розглядається як соціально-політична

теорія, у якій осмислюються шляхи подолання соціальної чоловічої переваги над жінками, і соціальний рух за рівність прав і можливостей для представників обох статей.

Український літературний фемінізм кінця XIX – початку XX століття пов’язується з іменами Н. Кобринської, Є. Ярошинської, О. Кобилянської, Дніпрової Чайки, Грицька Григоренка, Н. Кибальчич, Н. Романович-Ткаченко, Л. Яновської, У. Кравченко, X. Алчевської, Л. Старицької-Черняхівської, К. Гриневичевої, Олени Пчілки.

Виняткове місце в становленні жіночого руху належить Наталії Кобринській, яка усвідомлювала обмеженість однопланової постановки

питань: громада, освіта, рівність із чоловіком. Вона обгрунтувала необхідність радикальної зміни способу мислення як запоруки побудови нових суспільних умов. Усе це належало, на думку діячки, жінкам зробити самотужки, звільнити самих себе, бо на допомогу чоловіків сподіватись в тих умовах не доводилось. Тому-то Н. Кобринська активно виступала за творення жіночих товариств і видання альманахів як способів самопрезентації жіноцтва та усвідомлення власної унікальності й сили.

Утіленням таких ідей був альманах “Перший вінок”, де вперше вдалося залучити до співпраці культурну жіночу еліту України: як Правобережної, так і Лівобережної. У програмовому вірші “Перший вінок” Олена Пчілка чітко називає адресатом альманаха жінок-читачок і свідомо відмежовується від суду чоловіків-критиків. І. Франко як редактор не прийняв до друку в “Першому вінку” оповідання “Вона вийшла заміж” (“Людина” О. Кобилянської, хоча інші редактори – Н. Кобринська та Олена Пчілка – були проти такого рішення. Про це зокрема говорила Олена Пчілка у виступі 1927 року з нагоди 40-річчя виходу альманаху: “Таким чином “Перший вінок” позбувся честі вмістити в собі чи не перший твір письменниці, що стала потім такою величною зіркою в українській літературі!”. Планувався випуск “Другого вінка”, однак через фінансові проблеми, а також через розбіжності в тлумаченні феміністичного руху видання не було здійснене. Проте, Наталя Кобринська за підтримки Євгенії Ярошинської та Ганни Барвінок протягом 1893-1896 років випустила три числа альманаху “Наша доля”, де продовжувала друкувати феміністичні літературні та публіцистичні праці.

Більшість жінок-письменниць так само займалися громадською діяльністю. Поряд із феміністичними літературними творами виступали з публіцистичними працями: О. Кобилянська “Дещо про ідею жіночого руху”, Є. Ярошинська “Чого нам боятися?”, Гриць – ко Григоренко “Справи вищої освіти”, Л. Яновська “Про становище української селянки”.

ЕПІГРАФИ ДО ТВОРУ

Визволення жінки не є акт фемінізму, а такий же природний вияв політичної і культурної соціальної еволюції, яким був акт визволення кріпаків, мурнів.

С. Русова

Я не дамся добровільно кинути себе в пітьму.

О. Кобилянська

Щоб боротися вільно за життя з нуждою, треба скувати серце крицевою бронею і правдиво й могутньо мусить дзвеніти заклик, щоб його почули.

О. Кобилянська

Біда ломить і залізо, а ви лиш людина…

О. Кобилянська

У мені живе любов до свободи, в мені тверда постанова не дати себе поневолити, ким би це не було; ніколи на хилити своєї голови, де цього не може моя душа; жити своїм життям так, як я сам це розумію, іти шляхом, що я сам намітив, куди б він не вів, і не дати звести себе з цього шляху нікому ні підлещуванням, ні погрозами.

“Завжди вперед”. Фр. Шпільгаген

ЦИТАТИ З ТЕКСТУ

Олена Ляуфлер проголошує ідею емансипації жінок в українському суспільстві: “розвивала нежіночі, хоробливі, безбожні погляди та говорила про якусь рівноправність між мужчиною і жінкою!!! В таких хвилях була би вона найрадніше з сорому та лютості в землю запалась, її донька!. Донька ц. к. лісового радника висказувала думку, щоби жінкам було вільно ходити в університети, там нарівні з мужчиною набувати освіту; в життю самій удержуватися, не ждати лише подружжя, котре сталося простим прибіжищем проти голоду й холоду! Се якраз виглядало, наче б її нічого не учили, і вона мусила побоюватися о свою будучину! Матінко божа: вона, така прегарна, поважна, потрібувала щось подібне ще й явно голосити!..”

Вагання Олени Ляуфлер – обов’язок чи кохання: “Відповідно до моїх сил, відповідно до моїх здібностей, а властиво відповідно до мого знання, котрим мене мій батько і теперішній устрій суспільний вивінували, хочу собі сама заробляти на кусник хліба, а заробленим щиро ділитись з родичами… Однак задля обов’язку проти волі сковуватись з мужчиною, з обов’язку його і себе оббріхувати…”.

Муки Олени: “Як той спійманий орел, побивалась вона у в’язниці, думала неустанно про вихід з тої глухої одностайності; і як все наново мусила переконуватися, що теперішнє життя дожидало її і в будучині. В такі хвилі сум страшний налягав на її душу, і в таких хвилях була вона супроти свого окруження безоглядно-гостра, ба, безмилосердна! Незамітно упадала вона під вагою німих мук. Правда, сі муки можна було завважити на її лиці, однак ніхто не журився нею. В господарстві, котре було на її голові, йшло все звичайним ладом, і лише спущені віка і якась утома свідчили про її психічні терпіння…”.

ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ

Емансипація (від лат. emancipatio) – звільнення від будь-якої залежності, скасування будь-яких обмежень, зрівняння у правах. Емансипація жінок в європейській культурі відбувається протягом XIX ст. й радикально змінює систему суспільних відносин.

В Україні емансипація наступає дещо запізнено, причиною чого є сповільнений економічний розвиток і освітньо-культурний рух в умовах царської Росії.

Повість О. Кобилянської “Людина”, що вперше була опублікована у львівському журналі “Зоря” 1893 року, стала першою в українській літературі спробою грунтовного аналізу проблеми емансипації.

ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ КОМЕНТАРІ

“Ми маємо в своїй літературі Марусь, Катрусь, Ганнусь, як добре йде, і Оксанок. Але чи не сягнути нам іще й по інші типи? Чи не придались би нам у розвою нашої суспільності жінки світової освіти або жінки геройських характерів… Ідеал хоч би й найкращих і найпобожніших серцем, найгарячиших Марусь, Ганнусь і ін. нам уже не вистачає. Ми мусимо оглянутися й на інші ідеали і типи… шукати гарних моделів жіночих, шукати характерів, особистостей, що впливали б на ситуацію і окруження своє не полом своїм, а прекрасними, великими, примірними характерами”.

О. Кобилянська

“Коли б Ольга Кобилянська в оповіданню (“Людина”) була перевела психологію справді вищої жіночої духовності, справді живучий характер того жіночого Спартака, який… намагається розірвати окови суспільно-товариських умовностей, то Олена рятувала б горде право своєї душі без огляду на інтереси родини та без огляду на безхарактерну раду старої учительки музики, мала б залишитися самотньою. Олена, одначе, виходить все ж таки заміж, робить те, що “випадає”.

Остап Грицай

“Серед головних цілей українських феміністок на межі XIX-XX ст. було, звичайно, й прагнення з’ясувати умови, за яких живуть жінки в українському суспільстві. Адже, щоб обстоювати зміни, спершу слід довести потребу в них. Звісно, література, надто мала проза, була корисним інструментом зображення наявних соціальних умов”.

М. Тарнавський

“Недаремно могутньо й голосно – з глибини жіночої душі – прозвучить (а потім чи не навмисно буде притлумлене) оте вперте, несамовите почуття ненависті до Чоловіка, з яким Вона не може стати “царівною” (випростатись духом), ота жіноча зневага, виструнчена у вселенське бажання вбивати, проклинати, затоптувати “як ту гадюку” недостойного її мужа – в повісті Кобилянської “Людина”.

С. Павличко

“О. Кобилянська відходить від дослідження людського життя у вимірі соціальному і намагається розглянути життєві явища з різних позицій: біологічних, морально-етичних, психологічних тощо. Нарівні структури тексту це виявляється в розмитості зображення життєвих позицій, у фабульній неврівноваженості (зміна настроїв героїні подієво майже не обгрунтована), в ескізності психологічного малюнку, що є новаторським досягненням Ольги Кобилянської в рамках традиційної повісті української літератури кінця XIX – поч. XX ст.”

Л. Жижченко

ПРИКЛАД ТВОРУ

Чи змінилося життя українців протягом останніх ста років? Безперечно, причому зміни торкнулися не тільки науки, але й, у першу чергу, соціальної сфери. Наприкінці XIX ст. не всі українські жінки могли дозволити собі освіту нарівні із чоловіками. їх основним призначенням було ведення домашнього господарства, народження й виховання дітей. А хіба жінка – це не людина, яка має реалізуватися у житті як особистість? Хіба жінка не замислюється над тим, навіщо приходить у цей світ?

Ольга Кобилянська на власному досвіді переконалася, як важко бути жінкою в патріархальному суспільстві. Будучи четвертою дитиною в родині, дівчина отримала лише початкову освіту – чотири класи початкової школи і ще півроку занять із приватною вчителькою. Виховання Ольги та таких як вона зводилося лише до приготувань до подружнього життя. Майбутня письменниця не могла змиритися із цим. Її щедро обдарована душа прагнула творчості, а тому вже у чотирнадцять років Ольга почала писати вірші й скаржитися у щоденнику на неможливість вчитися, творити, скільки бажає душа: “Я мушу відкласти всяку духовну працю, і, мов служниця, варити, тільки варити”.

Багато в чому героїня повісті “Людина” схожа на свого творця – Ольгу Кобилянську. Олена Ляуфлер – це нетиповий для тогочасного суспільства образ жінки нової генерації. Розумна, смілива, сильна духом, вона проголошує ідеї про рівноправність жінки й чоловіка, що не знаходять підримку ані в родичів, ані в знайомих. Так уперше в українській літературі розкривається проблема емансипації жінки.

Ще 1887 р. О. Кобилянська хотіла надрукувати оповідання “Вона вийшла заміж”, але редактор альманаху “Перший вінок” І. Франко відхилив його через “солодкаво-сентиментальний” стиль. Письменниця переклала твір з німецької мови на українську, поглибила ситуації, пов’язані з долею героїні, чіткіше окреслила її образ, по-новому розв’язала порушену проблему, що, зокрема, виявилося і в зміні назви.

Образ Олени – це новий для української літератури жіночий образ. У першу чергу, це людина волі, кожне рішення якої продиктовано розумом й іноді суперечить почуттям. Така риса характеру притаманна героїні невипадково, оскільки в ній знайшло відображення близьких О. Кобилянській ідей німецького філософа Ніцше. На думку письменниці, “немає більшої, тяжчої, страшнішої кари за усвідомлення, що ти сам перестав себе поважати, що ти нікчема, бо втратив волю духу, адже всьому надає життя, все підносить і вбиває не дух, а воля. Таке усвідомлення викликає страшні почуття. Чого варта людина без сили волі?”.

Через обставини Олена Ляуфлер змушена зробити важливий життєвий вибір. Адже вона досягла того віку, коли має знайти “добру партію”. В її серці оселилося кохання до бідного студента-меди – ка Стефана Лієвича, який змушений був тимчасово її покинути. Саме Стефана Олена називала чоловіком, бо він здатен був зрозуміти найтонші порухи її душі, міг підтримати з нею розмову, і в ній бачив не тільки берегиню домашнього вогнища, а й особистість. З іншого боку, її руки й серця домагався заможний К.

Щастю закоханих Олени й Стефана заважало тільки те, що всі в родині Ляуфлерів ставилися до Лієвича із презирством. Він не боявся звинувачувати Германа-Євгена-Сидора у байдикуванні, повільному скочуванні у безодню. За це мати Олени відчувала до Лієвича ненависть й зробила б усе, що від неї залежало, аби молодята ніколи не поєдналися у законному шлюбі. Проте Стефан помирає, і тоді Олена приймає рішення ніколи не одружуватися.

І знову доля примушує героїню робити життєво важливий вибір. Дівчина змушена підтримувати бодай який-небудь порядок у господарстві, але де не під силу фізично слабкій дівчині. Рятуючи родину від матеріальних проблем, Олена приймає рішення одружитися із лісничим Фельсом. Це рішення дається їй нелегко: “Її очі спинились тривожно на дверях… він зараз увійде. Ісусе Христе!! їй бренить щось у вушах, а в горлі давлять її корчі. Всі нерви напружені. Якесь незнане доти, упряме, дике чувство обгорнуло її – одне лише чувство. Вона ненавидить. Ненавидить з цілої глибини своєї душі! Вбивала б, проклинала б, затоптувала б, як ту гадюку… Чи – його? – Адже вона винувата!! Сама, самісінька вона… І чим вона оправдається? Що вона людина?..”.

Таке розв’язання проблеми є також новаторським для української літератури. Адже героїні попередніх творів якщо й страждали, то через свої почуття. О. Кобилянська показує муки людини, що виникають через виважені раціональні рішення. Олена вирішує одружитися із Феліксом, але не тому, що відчула до нього симпатію (ні, вона ненавидить його), а тому, що так необхідно зробити задля блага родини. У голові й серці Олени точиться боротьба між почуттям і обов’язком, але переможцем у цій боротьбі стає розум. Письменниця майстерно відтворює психологічний стан героїні, яка переживає життєву трагедію – смерть коханого, одруження із нелюбом заради блага родини, що перекреслює можливість її подальшого духовного розвитку.

Отже, О. Кобилянська на прикладі життя Олени Ляуфлер стверджує, що жінка не повинна бути безправною рабинею і виконувати всі забаганки чоловіка. Проте головна героїня повісті О. Кобилянської “Людина”, хоч і покладається у своїх рішеннях на доводи розуму, не готова подолати суспільні стереотипи. Вона безсила боротися із системою, а тому змушена врешті-решт підкоритися правилам чужої гри, занапастивши своє духовне життя.