Я вірю в свій народ
Протягом багатьох століть Україну населяли представники різних народів. Вони хліборобили на українській землі, будували міста, захищали землю. Отже, для всіх жителів України вона є Вітчизною.
Це переконання прийшло до мене відтоді, як я усвідомив, що я українець. І справа не в тому, що національні корені моєї родини пов’язані з цією землею. Моя прабабуся з маминого боку належала до небагатої польської родини, прадід походив із селян (його діди були кріпаками). З батькового боку змішались єврейські й циганські корені. Але обидва мої прадіди
Я пишаюсь тим, що мої родичі зберегли в своєму повсякденному ужитку рідну українську мову. Я хочу знати всі мови, до яких, більшою чи меншою мірою, причетний мій рід, але рідною вважаю українську, бо саме нею мама співала мені колискові пісні.
На прикладі своєї родини я зрозумів, що весь народ України, незалежно від національних ознак,- велика єдина родина.
Минулого року моя сім’я брала участь у фестивалі національних культур, який проходив у моєму рідному місті Харкові. Я був вражений тим, що на Харківщині існує більше двох десятків національно-культурних товариств, які, розвиваючи національні традиції, збагачують культуру України. А який співучий наш народ! Присутні співали пісні своїми національними мовами, а потім увесь зал співав українські народні пісні. І я теж співав з усіма, голосно-голосно!
Із поняттям величі свого народу я неодноразово зустрічався на прикладах літератури. Пригадуєте пісню про Морозенка? У фольклорних джерелах кілька припущень щодо цієї постаті. Хто ж він, пісенний герой, українець, поляк чи татарчук? А хіба це має значення, коли він проливав свою кров за Україну? А хіба росіянка Марія Вілінська не стала визначною українською письменницею Марко Вовчок?
Харків’яни в роки Великої Вітчизняної війни показали приклади не лише героїзму, а й гуманізму. Татарка Аліма Ібрагимівна Шатоха врятувала єврейську сім’ю від розстрілу. У числі харків’ян – Героїв Радянського Союзу поруч стоять імена українця Сергія Михайловича Осташен-ка і єврея Олексія Дементійовича Флейшмана. І це не поодинокий приклад. Адже і в мирні роки біда не оминула нашу землю. Чорнобильська аварія стала спільним горем кожного жителя України, і долати її довелося усім разом.
Зараз для України знову прийшли скрутні часи. Економічна нестабільність держави вразила все її населення. Але люди не занепадають духом, вірять у те, що наша Батьківщина стане могутньою європейською державою. Найголовніше, що немає у нас національних чвар, що ми живемо на мирній землі. Є народ України, найголовнішою ознакою якого завжди вважалася єдність, а труднощі ми поборемо. У години скорботи і у години радості наш народ був, є і буде великою ріднею, про який можна з гордістю сказати: “Роде наш красний…”
(2 votes, average: 3.50 out of 5)