Я пишаюся своїми батьками (твір-роздум)
Вранці ми з татом займаємося на спортмайданчику. Одного разу ми поверталися після чергового тренування. У безлюдному місці в трансформаторній будці ми побачили собаку породи колі, так звану шотландську вівчарку. У неї була довга руда шерсть з білими цятками. З усього було видно, що хазяї з якоїсь причини кинули її. Завезли в безлюдне місце й поїхали. Рано-вранці людей поблизу не було. Ми зрозуміли, що собака голодна, вона тремтіла, жалібно дивилася нам в очі.
“Що будемо робити?” – запитав я тата. Він відповів: “Пішли вдвох, а повернемося
Одного разу у двері подзвонили. Увійшов літній чоловік і сказав, що, судячи з опису, це його собака. Я покликав Ладу. Коли вона побачила цього чоловіка, то грізно заричала. “Йди ж до мене!” – владно промовив незнайомець, але собака відступила у кімнату.
Усе обійшлося, батьки не віддали Ладу. Колі й понині живе в нас. Я пишаюся своїми батьками за їхню великодушність.