Творчість великого американського поета-новатора В. Вітмена стала своєрідною поетичною Біблією. Вітмен вірив у пророче покликання поета, який приходить на землю оновити її, “коли втрачають зміст слова і предмети”. Своє нове поетичне світобачення поет утілив у збірці поезій “Листя трави”, над якою працював протягом усього життя. Цей твір – свідчення космічності, епічної всеосяжності поетичного світобачення Вітмена. Водночас це виклад програми радикальної перебудови Всесвіту, відкриття і обожнювання Людини і Природи. Все це
вимагало якісно нової образності та поетичної мови. Головним героєм є сам Поет, який стає втіленням нового, вільного Людства. Осторонь метушні стоїть моє Я, Стоїть раде, привітне, співчутливе, єдине. Звідки ж береться внутрішня досконалість поета? Я блукаю і кличу душу свою, Нахиляюсь, блукаючи навмання, розглядаю літню травинку. Образ “літньої травинки” символізує новий Всесвіт, в основі якого не далеке холодне Небо, а теплий, живий рідний зелений світ. “Брунатні мурахи”, “незліченні стебла”, “чоловіки та жінки” – все живе у ньому за одним законом (“Я бачу в них і в собі один і той самий
вічний закон”). Вітмен використовує художній прийом “каталогу”, об’єднуючи численні образи людей, тварин, комах, й утверджує гармонію всього живого. І всі вони вливаються в мене, і я вливаюсь в них, І сутність моя десь така, як у всіх них. Із них усіх та з кожного з них я тчу пісню про себе. Поет веде діалог зі своєю душою, і саме вона підказує йому, “що основа творіння – це любов”. А джерелом любові поета є Земля: Тільки торкнуся землі ступнею. Звідти так і зринуть сто любовей… Саме тому і співає поет свій гімн Землі: Усміхнися і ти, млосна із диханням свіжим, о земле. … Усміхнися, бо йде твій коханець. А “небесні закони ще треба доробляти і виправляти” – вважає поет. Зухвале сонячне світло, Ти освітлюєш тільки поверхні, а я виявляю і поверхні і глибини. Поет пропонує відкинути старих богів (“Стільки ж божеського, а може й більше я відкриваю в теслі, що зводить будинок. Я віддаю йому вищу, ніж Богові, шану”) і робить висновок: Надприроднє – то все пусть, Я сам на свій час чекаю, щоб стати одним з богів. Отже, найвища цінність – це Людина. З чого ж складається її “Я”? З дійсності і часу, які приймає поет, із землі і моря (“Я частинка твоя невіддільна, я одна твоя хвиля і всі твої хвилі одразу”), з усіх живих істот, з душ усіх людей (“Я всіх вас знаю, я знаю море мук, сумнівів розлуки, безвір’я), з невідомості (“це не хаос, не смерть – це форма, єдність, це план… це вічне життя, це Щастя”). Поет вірить у своє Безсмертя, бо він заповідає себе землі, “щоб прорости травою, яку люблю”. Отже, тільки досконале, духовно повне і гармонійне. Я-травинка може бути основою нового Всесвіту, а не далекі небесні закони – вважає Вітмен.
