Художнє осмислення загальнолюдських цінностей у творчості Костенко
Почати свій твір я хочу словами Володимира Базилевського: “Талант – не щось одномірне, цілий комплекс чинників, що й творять гармонію. Але з-поміж усіх особливостей є визначальна риса, за якою вгадується той чи інший майстер. У Ліни Костенко – це концентрація думки…”.
Так, Ліна Костенко – справжній майстер художнього світу. Вона філософськи осмислює зміст життєвих проблем, розкриває найсуттєвіші почуття людини, її неповторність і складність, суперечливість і красу. В її ліриці звучать і мотиви Великої Вітчизняної війни,
Вірші поетеси наповнені філософською наснагою роздумів про роль мистецтва, відповідальністю митця перед часом, своєю совістю. Костенко засуджує нещирість, пристосуванство і, безумовно, возвеличує народ, Вітчизну, кохання.
Тематичний обрій поетеси досить широкий. Самобутність її в тому, що вона художньо осмислює загальнолюдські цінності. І перша з них – роль і місце митця в житті. Епіграфом до цієї теми можна взяти рядки з вірша “Страшні слова, коли вони мовчать”: “Поезія –
Цю ж проблему Костенко порушує в своєму історичному романі “Маруся Чурай”. Головна героїня (талановита українська дівчина) виступає виразником свого часу, співцем героїчної доби:
Ця дівчина не просто так, Маруся,
Це голос наш. Це – пісня. Це – душа. Вірші з книги “Неповторність” співзвучні з поезією Івана Драча на цю ж тему. У Драча – “Він сам в собі. Він сам в своєму стилі”, у Ліни – “Шукайте цензора в собі”. Поет, на думку письменниці,- людина вільна, ні від кого не залежна. Вона пише тільки про те, що її хвилює, а не на замовлення. Як тільки митець стає на шлях конформізму, продається власті імущим, то він вже не митець:
Я трохи звір, я не люблю неволі,
Я вирвуся, хоч лапу відгризу… Принциповість Ліни Костенко стала причиною всіх тортур на її шляху, але вона інакше не може:
Поет не може бути власністю,
Це так йому вже на роду.
Не спокушайте мене гласністю
Я вдруге в пастку не піду.
Працюю в кратері вулканів,
Я завелика для капканів. Художник слова, стверджує поетеса, людина-інтелектуал, людина, яка філософськи може осмислити життя. А коли цього немає, то ти – не поет, а віршомаз. У вірші “Мандрівки серця” вона дає принципову оцінку таким горе-поетам:
А скільки в нас поезій випадкових.
З нічого й ні для чого виника. Вірші таких поетів – прикрість, бездуховність і, може, навіть аморальність, бо наповнені вони затертими і порожніми словами.
Ліна Костенко любить свій народ, на долю якого випало так багато випробувань. Та в біді своїй, стверджує поетеса, ми винні самі:
…страждаю, мучусь, гину, а живу. Тут щось від Івана Франка, який теж не завжди розумів байдужий і лінивий український народ.
У широкому колі тем Ліна Костенко філософськи осмислює проблеми екології, наслідки чорнобильської трагедії. У цьому плані заслуговують на увагу вірші “Атомний вік опустив бетонні повіки”, “Одкам’янійте статуї античні”. У віршах звучить заклик берегти матір-природу, дбати про її екологічну чистоту: Ліси мої, гаї мої священні Прибудьте нам вовіки незнищенні.
Ліна Костенко – тонкий лірик, авторка прекрасних віршів про кохання: “Світлий сонет”, “Вже почалось, мабуть, майбутнє”, “Розкажу тобі думку таємну” тощо. Це ніжні, чаруючі поезії. В них звучить туга за безповоротно загубленим коханням, радість від щойно народженого почуття.
Є у письменниці також вірші, в яких вона звертається до сучасників з проханням зберігати духовні і мистецькі вартості, бо вони є неперехідними цінностями минулого: Шануйте посмішку Джоконди, вона ніколи не мине.
Багато уваги Ліна Костенко приділяє проблемі рідної мови. Вона, як і М. Рильський, благає берегти рідну мову, “мов парость виноградної лози”, виражає віру в те, що кожен українець свою мову буде відчувати в ріднім домі. На жаль, і в час перебудови наша мова ледь жива.
Не проминула Л. Костенко й проблеми людських стосунків, розуміння якої вклала в рядки:
Людині бійся душу ошукать…
Всього один рядок, а який глибокий зміст! За ним – розуміння таких понять, як культура, духовність, менталітет. Зробиш зло в житті, і воно обов’язково повернеться до тебе, а добро – то успіх, авторитет, повага.
Ліна Костенко… По-жіночому ніжна з коханими, друзями, однодумцями… І в той же час – безкомпромісна, безпощадна. Вона – справжня громадянка України, і її громадянство – не в байдужих фразах, а в бажанні служити сьогоденню.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)