Художньо-тематичні особливості жанру романсу
Романс відзначається певними характерними рисами. Як і в інших ліричних жанрах, у ньому переважає відтворення внутрішнього світу людини, глибини її настроїв, переживань. Перевага особистих інтимних мотивів, психологізоване відображення почуттів та думок, наспівна мелодика зближає його з народною ліричною піснею, особливо присвяченою темі Кохання. Наявний епічний елемент споріднює романси з думами, тим більше, що подібною є й манера виконання Тематичний діапазон романсів дуже широкий. Найбільшу групу становлять Твори, присвячені темі кохання
Друга велика тематична група – романси медитативно-філософського характеру. Образною структурою та способом осмислення дійсності вони тяжіють до літературних елегій. Основними тут виступають мотиви долі, самотності й безталання, пошуків сенсу земного життя, прагнення вирватись із тенет сірої буденщини і т. п. Ця група споріднена із суспільно-побутовою лірикою, де зустрічаються подібні мотиви. Характерною рисою цих романсів є філософічність. Пошуки сенсу буття виявляються у роздумах про час і вічність, що підкреслюється мотивом проминання життя, безповоротністю втраченої молодості (“Журба” Л. Глібова). Висловлюється прагнення вирватись поза межі видимого простору, полинути в небеса, де можна відчути справжню волю (“Дивлюсь я на небо” М. Петренка), звучать мотиви неспокою, неприкаяності в житті, самотності (“Ні родини нема, ні дружини”, “Сама я сама” та ін.) Поширений мотив жіночої недолі (“Така її доля”, “Нащо мені чорні брови”, “Ой одна я, одна” Т. Шевченка, “Ні, мамо, не можна нелюба любить” Є. Гребінки та ін.). їм властивий драматизм, психологічна заглибленість, мінорний лад.
Окрему невелику групу становлять романси, побудовані на основі мотиву смерті. У них звучить розпач і безнадія, викликані важкою недугою або нещасливим коханням. Сповнені глибокого трагічного звучання, вони ще більше драматизуються прийомом сповідальності чи висловленням заповітного бажання помираючого, “акими є романси “Скажи, чому не цвіте більше май”, “Втіш мене, занедужала я”, “Ой принесіть мені пролісків з лісу”:
Ой принесіть мені пролісків з лісу Знаю я, знаю: цією весною
Синіх та ніжних, як неба блакить, Тіло моє у труну покладуть,
Годі дурити! Одкрийте завісу, Хрест забіліє тоді наді мною…
Знаю я, знаю: мені вже не жить! Пролісків, пролісків хай принесуть…
А також романс А. Александрова “Я бачив, як вітер березу зломив”:
..Л бачив, як серну підстрелив Я бачив: метелик поранений млів,
Стрілець: Крильце перебите на сонці він грів;
Звалилася, бідна, прийшов їй кінець; Ще трошки прожити – на думці
Боротися з смертю було їй не в міч, було,
Одначе боролась, поки зайшла ніч. І, може, й прожив би, та сонце зайшло..
Близьким до цих пісень є жанровий різновид “жорстокого романсу”, побудованого за зразком балади на основі сюжету про смерть чи вбивство (найчастіше закоханої чи зведеної дівчини). Популярні в російському міщанському побуті, вони не набули значного поширення в українській пісенно-музичній культурі. Однак знаходимо ряд текстів сентиментальних надривних романсів з гіпертрофованими почуттями й українською мовою. Наприклад, “На захід сонце вже схилилось”, “Як лиш сонце зійде”, “Пропала надія, забилося серце”, “Рибалка молоденький”:
… У мачухи і син був… і часто він дурив
Дівчаток молоденьких, а сам їх не любив.
З ним раз ми якось вийшли на берег цей крутий,
Дивилися на хвилі, на місяць золотий.
Тут він мого кохання у мене запрохав,
Я слухать не схотіла, а він: – Уб´ю!.. – сказав.
Сказав… і зразу в груди загнав мені свій ніж,
Та ніччю біля річки мене сховав тоді ж…
Серед жанрових ознак романсу впадають у вічі формотворчі компоненти. Як і ліричні пісні романси характеризуються ускладненістю побудови строфи (поряд з катренами зустрічаються п´ятирядкові, шестирядкові строфи), ускладненими римами. Крім поширених в усній народній Творчості дводольних розмірів: ямба і хорея, часто зустрічаються і складніші тридольні: дактиль (“Ніч яка місячна”), амфібрахій (“Дивлюсь я на небо”), анапест (“Ні родини нема, ні дружини”). Нерідко трапляються і змішані віршові розміри (“Чорнії брови, карії очі”). Проте завжди зберігається чітка ритмічність. Якщо ліричній пісні не завжди властива періодична повторюваність наголосів і однорідність метричного рисунка, то в романсах дуже точне силаботонічне віршування з рівномірними стопами і чіткими ритмічними акцентами. Це спричинено обов´язковістю інструментального супроводу.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)