Художній літопис часу (огляд творчості)

…Чи прийде времячко (Прийди бажане!). Коли народ не Блюхера И не мілорда дурного, Бєлінського й Гоголя З базару понесе? Н. Некрасов Творчість Миколи Васильовича Гоголя далеко виходить за національні й історичні рамки. Його добутку відкрили широкому колу читачів казковий і світлий мир героїв повістей зі збірника “Вечора на хуторі біля Диканьки”, суворі й вільнолюбні характери “Тараса Бульбы”, відкрили завісу загадковості російської людини в поемі “Мертві душі”. Далекий від революційних ідей Радищева, Грибоєдова, декабристів,

Гоголь тим часом всією своєю творчістю виражає різкий протест кріпаку-самодержавно-кріпакові ладу, що калічить і знищує людське достоїнство, особистість, саме життя підневільних йому людей. Силоміць художнього слова Гоголь змушує битися в унісон мільйони серць, запалює в душах читачів шляхетний вогонь милосердя. В 1831 році виходить перший збірник його повістей і оповідань “Вечора на хуторі біля Диканьки”.

У нього ввійшли “Вечір Алл С о ч. Р У напередодні Івана Купала”, “Травнева ніч, або Утоплениця”, “Зникла грамота”, “Сорочинская ярмарок”, “Ніч перед Різдвом”. Зі сторінок

його добутків встають живі характери веселих українських парубків і дивчат. Свіжість і чистота любові, дружби, товариства є їхніми чудовими якостями. Написані в романтичному стилі на основі фольклорних, казкових джерел, гоголівські повісті й оповідання відтворять поетичну картину життя українського народу. Щастю закоханих Грицько й Параски, Левко й Ганны, Вакули й Оксани заважають сили зла. У дусі народних казок письменник втілив ці сили в образах відьом, чортів, перевертнів

Але, як би не злобували злі сили, народ здолає їх. І тому коваль Вакула, зломивши впертість старого чорта, змусив його везти себе в Петербург за черевичками для улюбленої Оксани. Старий запорожець із повісті “Зникла грамота” перехитрив відьом. Глибокою правдивістю опису життя й побуту українського народу, яскравістю характерів, чарівністю картин природи, тонким гумором, влучністю народної мови, романтичним пафосом – всім цим перша книга молодого письменника відразу прикувала до себе увага читачів і литературной громадськості

В 1835 році виходить другий збірник повістей Гоголя “Миргород”, куди ввійшли повести, написані в романтичному стилі: “Старосвітські поміщики”, “Тарас Бульба”, “Вий”, “Повість про те, як посварився Іван Іванович із Іваном Никифоровичем”. В “Старосвітських поміщиках” і “Повести про те, як посварився Іван Іванович із Іваном Никифоровичем” письменник розкриває незначність представників класу кріпосників, які жили тільки заради шлунка, віддавалися нескінченним дрязгам і сваркам, у серцях яких замість шляхетних цивільних почуттів жили непомірно дрібна заздрість, своєкорисливість, цинізм. І зовсім в інший світ переносить читача повість “Тарас Бульба”, у якій відображена ціла епоха в національно-визвольній боротьбі українського народу, його братня дружба з великим російським народом. Перед написанням повести Гоголь багато працював над вивченням історичних документів про народні повстання. В образі Тараса Бульбы втілені кращі риси волелюбного українського народу

Все своє життя він присвятив боротьбі за звільнення України від гнобителів. У кривавих сутичках з ворогами він особистим прикладом учить козаків, як потрібно служити батьківщині. Коли його рідний син Андрий змінив священній справі, у Тараса не здригнулася рука, щоб убити його. Довідавшись про те, що вороги захопили Остапа, Тарас крізь всі перешкоди й небезпеки пробирається в самий центр ворожого стана й, дивлячись на страшні борошна, які переносить Остап, турбується найбільше про те, як би його син під час катувань не виявив малодушності, тому що тоді ворог може утішитися слабістю російської людини. Гоголь пише, що ніде, у жодного народу миру любов до батьківщини не виявилася з такою силою, як у росіян. У своєму виступі перед козаками Тарас Бульба говорить: “Нехай же знають вони все, що таке значить у Російській землі товариство!

Уж якщо на те пішло, щоб умирати,- так нікому ж з них не доведется так умирати!.. Нікому, нікому!” І коли вороги схопили старого Тараса й повели його на страшну страту, коли вони, прив’язавши його до дерева, розклали під ним багаття, не про своє життя думав козак, а до останнього подиху він був разом з товаришами по боротьбі. “Так хіба найдуться на світі такі вогні, борошна й така сила, яка б пересилила російську силу!

” – викликує захоплено письменник. Слідом за збірником “Миргород” Гоголь видає “Арабески”, де були поміщені його статті з питань літератури, історії, живопису й три повісті-“Невський проспект”, “Портрет”, “Записки божевільного”; пізніше друкуються ще “Ніс”, “Коляска”, “Шинель”, “Рим”, віднесені автором до “петербурзького циклу”. У повісті “Невський проспект” письменник затверджує, що в північній столиці все дихає неправдою, а найвищі людські почуття й пориви зневажає сила й влада грошей. Прикладом тому служить сумна доля героя повести – художника Пискарева.

Показу трагічної долі народних талантів у кріпак Росії присвячена повість “Портрет”. В “Шинелі”, одному із самих чудових творів Гоголя, письменник продовжує тему, підняту Пушкіним в “Станційному доглядачі”, тему “маленької людини” у самодержавній Росії. Дрібний чиновник Акакий Акакиевич Башмачкин довгі роки не розгинаючи спини переписував паперу, не зауважуючи нічого навколо. Він бідний, вузький його кругозір, у нього єдина мрія – придбати нову шинель

Яка радість опромінила особу чиновника, коли він нарешті надяг нову шинель! Але трапилося нещастя – грабіжники відняли в Акакия Акакиевича його “скарб”. Він шукає захист у начальства, але скрізь натрапляє на холодну байдужість, презирство й нерозуміння. Після прийому в “значної особи” Башмачкин умирає, і тільки після смерті піднімається на протест, і здійснює торжество правди: чиновник зміг відстояти себе, нехай у нереальному світі, у фантастичному…

В 1835 році Гоголь закінчує комедію “Ревізор”, у якій він, по власному визнанню, смог зібрати в одну купу все дурній і несправедливе в тодішній Росії й одним разом над всім цим посміятися. Епіграфом п’єси – “На дзеркало неча нарікати, коли пика крива” – автор підкреслює зв’язок комедії з дійсністю. Коли п’єса була поставлена на сцені, дійсні прототипи її героїв, всіх цих Хлестаковых і Держиморд, довідавшись себе в галереї шахраїв, заволали, що Гоголь нібито зводить наклеп на дворянство. Не витримавши нападок недоброзичливців, в 1836 році Микола Васильович надовго їде за границю

Там він завзято працює над романом “Мертві душі”. “Ні одного рядка не міг присвятити я чужому,- писав він через границю.- Непреодолимою ланцюгом прикутий я до своєму, і бедный неяскравий мир наш, наші курні хати, оголені простори зволів я небесам кращим, приветливее глядевшим на мене”. В 1841 році Гоголь привозить свій добуток Вроссию.

Але тільки через рік письменникові вдалося надрукувати головний утвір життя. Узагальнююча сила створеної автором галереї сатиричних образів – Чичикова, Манилова, Ноздрева, Собакевича, Плюшкина, Коробочки – була настільки вражаючої й міткою, що поема відразу обурила й ненависть апологетів кріпосництва й у той же час здобула гарячі симпатії й замилування з боку передових сучасників письменника. Щире значення “Мертвих душ” розкрив великий російський критик В. Г. Бєлінський

Він зрівняв їх зі спалахом блискавки, назвав “істинно патріотичним” добутком. Значення Творчості Гоголя величезно, і не тільки для Росії. “Ті ж чиновники,- говорив Бєлінський,- тільки в іншому платті: у Франції й в Англії вони не скуповують мертвих душ, а підкуповують живі душі на вільних парламентських виборах!” Життя підтвердило правоту цих слів

А геніальні Твори Миколи Васильовича Гоголя продовжують боротьбу з несправедливістю й у наші дні