Художні засоби створення образа “мертвої душі” у поемі Н. В. Гоголя “Мертві душі”
1. Опис обстановки, у якій живуть поміщики. 2. Опис зовнішності. 3. Відношення до продажу “мертвих душ”. Лиховісна назва незакінченої поеми Н. В. Гоголя “Мертві душі” неоднозначно. Формально “мертвими душами” іменуються померлі селяни, які в документах ще значаться, як живі Однак у добутку втримується явний підтекст: “мертві душі” – це поміщики, з якими спілкується Чичиков.
Так, зовні ці люди живі, але духовно вони мертві. Однак яким образом авторові вдалося переконливо передати настільки парадоксальну на перший погляд
“. В очі кидається безглузда невідповідність між пишномовним написом на альтанці – “храм відокремленого
Інакше зображує Гоголь володіння Коробочки. Хазяйновитість цієї поміщиці відразу впадає в око: у дворі багато живності, на грядках ростуть різноманітні овочі, селянські хати “показували достаток мешканців”. Однак опис володінь Коробочки Гоголь починає з її житла: “…кімната була обвішана старенькими, смугастими шпалерами; картини з якимись птахами між вікон: стародавні маленькі дзеркала з темними рамками у вигляді зсілих листів, за всяким дзеркалом закладені були або лист, або стара колода карт, або панчоха; стінні годинники з намальованими квітами на циферблаті…”. Безліч дрібних деталей – для чого Гоголь їх так докладно описує?
І опис умісту комода Коробочки, якого Чичиков не бачив, де серед різної мізерії приховані мішечки із грошима – яку роль воно грає в характеристиці поміщиці? Описуючи все це, автор підкреслює скнарість Коробочки; дрібні деталі обстановки будинку поволі підготовляють читача до знайомства з обмеженою, дріб’язковою натурою господарки. Малюючи портрети своїх героїв, Гоголь зупиняється не тільки на їхній зовнішності, але також показує їхню манеру поводження, мовлення, у яких розкривається сутність характеру й інтересів того або іншого персонажа. Нудотна солодкуватість Манилова, його надмірне прагнення виглядати люб’язним і вихованим помітно вже при першому погляді на нього, і якщо це й не відштовхує відразу, те незабаром уже зануджувати на співрозмовника: “На погляд він була людина видний; риси особи його були не позбавлені приємності, але в цю приємність, здавалося, надто було передано цукру… “. Відзначивши яку-небудь типову рису у своїх персонажах, Гоголь і показує, як ця особливість проявляється в житті, у спілкуванні.
Бажаючи виявити повагу до гостя, Манилов доходить до смішного. Зрештою він і Чичиков самим комічним образом одночасно протискуються у двері. Лексика Манилова також характеризує його внутрішню беззмістовність, з’єднану із прагненням до зовнішньої добірності. Фрази Манилова часом вражають своїм комізмом (“Дозвольте вам цього не дозволити…
“) або зайвим накопиченням слів: “Але дозвольте доповісти, чи не буде це підприємство, або щоб ще більше, так сказати виразитися, негоція, так чи не буде ця негоція несоответствующею цивільним постановам і подальшим видам Росії? ” Портрет Коробочки обкреслений досить приблизно: “… Жінка літнього років, у якімсь спальному чіпці, із фланеллю на шиї, одна з тих матінок, невеликих поміщиць, які плачуться на неврожаї, збитки й тримають голову трохи набік, а тим часом набирають потроху деньжонок у пестрядевие мішечки, розміщені по ящиках комода”. Очевидно, що автор прагнув показати типові риси не однієї тільки Коробочки, а всієї сукупності подібних їй істот.
Яскравою характеристикою поміщиці, як і у випадку з іншими персонажами Гоголя, служить її мовлення. Лексика Коробочки наочно демонструє її неосвіченість і обмеженість: “Ах, які ти забранки пригинаешь! “, “маненько”, “нешто”.
Недвозначно проявляється й скупість Коробочки, всієї думки якої вертяться навколо збитків і доходів. Однак ключовим моментом у характеристиці поміщиків є їхнє відношення до продажу мертвих душ. Манилов і тут вірний своєї безгосподарності.
Він, звичайно, досить зачудувався дивному бажанню Чичикова купити мертві душі. Але заради того, щоб зробити приємне гостеві, він не тільки віддає небувалий товар даром, але й бере на себе видатки по оформленню документів. Коробочка, незважаючи на явну вигоду запропонованої угоди, довго мнеться – її, як людини обмеженого, лякає незвичайність товару: “…Мене одне тільки й зупиняє, що вони мертві”.
Але не тільки це турбує Коробочку – основна її турбота полягає в тім, щоб як-небудь не продешевити. У настільки безпосереднім прагненні до наживи Коробочка виявляється настільки ж комічної, як і Манилов – у потугах виглядати зразком чемності. “Либонь понаїдуть купці, так застосуюся до цін”, “А може, у господарстві-те як-небудь під випадок знадобляться” – все це вона всерйоз говорить про мертві душі! По такій же схемі Гоголь описує й інших поміщиків, образи яких виведені в поемі “Мертві душі”.
Собакевич, Ноздрев, Плюшкин – між ними величезне розходження, але кожний з них по-своєму типовий. Однак легко простежити й загальні риси, що поєднують всіх цих персонажів у катеГорею “мертвих душ”. Всі вони живуть за рахунок праці селян, позбавлені яких-небудь високих ідеалів і цілей, бездіяльні або піклуються тільки про особисте збагачення. Тому саме вони – теперішні “мертві душі” у поемі Гоголя
(2 votes, average: 4.00 out of 5)