Художні відкриття Чехова
“Яка чудова Мова! Ніхто з нас: ні Достоєвський, ні Тургенєв, ні Гончарів, ні я не могли б так писати, затверджував Лев Толстої. У пору самого вищого творчого розквіту Чехов пише ряд оповідань на тему інтелігенції. Слідом за Горьким, що боровся у своїх добутках з “інтелігентами”, нічого не залишили після себе на землі, крім сміття, Чехов б’є тривогу у своїх оповіданнях, що люди, покликані звістки за собою народ, перетворюються в обивателів, деградують під впливом середовища, у яку попадають. Найдужчим, на мій погляд, є оповідання “Ионич”
Сюжет оповідання простий: молодий, розумна людина попадає в сіре, затхлий містечко С. Багато працює, живе пустельником, нехтує обивателя, з яким не про що говорити. Інтереси жителів міста незначні: вино, карти, нажива, плітки. Проходить час, Дмитро Старців опускається й стає таким же. Здавалося б, ну що отут особливого, навколо бачиш це на кожному кроці. Час міняє людей. Але та страшна правда, так талановито показана Чеховим, відкриває на багато чого очі. Якщо людині дано більше, ніж іншим, а він сам себе утопив і став схожим на обивателя, то це духовна смерть. Нічого більше в житті не залишається, як
Накопичення руйнує особистість, якщо немає внутрішньої протиотрути, якщо немає великої життєвої сили, мети життя. Старців мало пручався, любов його до К. Туркиной теж була мала, уже тоді він у розумі підраховував гроші, які одержить, якщо жениться на ній. Мужики, і лікарня вже не цікавлять Старцева, він розгубив всі свої ідеали, вульгарність захлиснула його. Герой ненавидить і нехтує життя навколишніх його обивателів, але це не заважає йому в остаточному підсумку й самому помножити їхнє число. Вся Історія перетворення молодого доктора Дмитра Старцева в запливаючим жиром користолюбця, якого всі кличуть тепер тільки Ионичем, займає. У Чехова менш двадцяти сторінок, але страшно інше: у житті з багатьма відбувається ця метаморфоза. Замолоду майже всі мають ідеали, бажання принести користь суспільству, у зрілості в багатьох простежується прагнення до ситості, до благополуччя, до почестей і “теплим” місцям. Усі прикриваються пишними фразами про борг, честі, користі, але усередині в кожного, як бацила, сидить, сховавшись, усе той же “Ионич”.
Чехов своїм оповіданням попереджає: “Не піддавайтеся згубному впливу середовища, не віддавайте своїх ідеалів, бережіть у собі людини”. Та ж тема вульгарності й користі звучить в оповіданні “Агрус”. В “Агрусі” символом виродливого життя, підпорядкованої вузької, безглуздої мети, стає пристрасть героя придбати маєток, де б ріс свій агрус. Все життя він збирав, у всьому собі відмовляло, його життя була просто принизливої й жалюгідною. Він міг принижуватися через кожну копійку, але от, нарешті, мрія його здійснилася він їв свої, а його садибі зібрані ягоди, він був щасливий. Так хіба це щастя? Хіба для цього живе людина? Чехів малює портретні характеристики того й іншого: постарів, розжирів, обрюзг. Абсолютно тваринне життя, позбавлене змісту. Чехів обурюється й протестує проти такого призначення людини. Просто бути ситій і щасливим – цього людині мало.
Повинна ж бути якась вища мета. Чехів кожним своїм добутком говорить: “Ні, більше жити так неможливо”. В оповіданнях “Учитель словесності”, “Стрибуха”, “Людина у футлярі” звучить смутна нота образи за людину, образи за його нікчемність, приземленість і небажання змінити життя. Л. Толстой високо оцінив оповідання “Учитель словесності”. Короткий сюжет: учитель Нікітін живе в невеликому місті, працює в гімназії. Він утворений, розумний, начебто б щасливий, одружений на улюбленій жінці. Здавалося б у його житті всі добре. Але вульгарність міста, вульгарність безликої жінки з її горщиками, вульгарність колег у гімназії душать Нікітіна. Учитель географії Іполит Ипполитич обмежений, говорить тільки те, що всім давно відомо, “що Волга впадає в Каспійське море, а коня їдять овес”.
Він тупий, нудний, персоніфікує собою багатьох учителів. Дружина Нікітіна, Манюся, розвела глечики й горшочки зі сметаною, оточила його вульгарністю з усіх боків у своєму маленькому затишному мирке, у якому так спокійно й солодко живеться Нікітіну. Робота в гімназії йому теж здається одноманітної й стомлюючою. Нікітін, боячись збожеволіти, вирішує бігти із цього міста, від дружини, від вульгарності, але можна впевнено сказати, що все це тільки порив, хвилинний спалах. Він залишиться й поступово стане другим видозміненим Ионичем. Чехів вустами Нікітіна викликує. “Немає нічого страшнее, оскорбительнее, тоскливее вульгарності”.
И знову звучить та ж тема. Адже є інший світ! Мир, де люди творять, страждають; помиляються, створюють, складають, мучаються, але вони живуть на повну силу, а не животіють. Тільки там є життя, де є велика мета, де в роботі люди знаходять задоволення, де людин живе не для себе, а для людей. Мені дуже близький Чехов, і я ціную його вище інших класиків. І мені, слідом за Чеховим, хотілося б повторити його слова: “Якби кожна людина зробила на землі все, що міг, як прекрасна була б наша земля!”
(1 votes, average: 5.00 out of 5)