Хто він: геній або пігмей? (про творчу особистість П. Тичини)
Саме так називалася літературознавча стаття В. Стуса про П. Тичині. Чому ж такий контраст? Справді, фігура й творчість відомого українського поета неоднозначні й досить суперечливі. З одного боку – “Ви знаєте, як липа шелестить”, “Про панно Інна…”, “Гаю шумлять”, “Подивилася ясно”, “Скорботна мати”, “Золотий гул”, з іншого – “Партія веде” і інші малохудожні добутки, про які в жарт школярі склали примовку: “Дир-дир-дир, дир-дир-дир, ми за мир, ми за мир!”
У письменників, які створювали в умовах
Вили бурі історії Рвали й шпурляли вічне
Ніжний, замріяний юнак з відкритим серцем, завзятий і бадьорий, готовий вийти з життям на бій; суворий реаліст із даром передбачення, якого називали “буржуазним націоналістом”
Правда, до честі поета, у роки Великої Вітчизняної війни він не враховує офіційну думку й пише так, як велить йому власна совість. Якщо записати в хронологічному порядку післявоєнні видання поета, то виходить дивна картина: “Партія веде” – “Ку-ку” (дитяча зборка), “Партія веде” – “Ку-ку” і т. д. Дехто з літературознавців убачає в цьому факті не простий збіг, а іронію, схований протест письменника проти керівництва партією всіма сферами людської діяльності, серед них і літературою
При цьому всім П. Тичина був діяльним Міністром утворення, доброю, щиросердечною людиною. Щоб не підписувати нового правопису, що шкодило самобутності української мови, П. Тичина навіть пішов з високої посади. Нам тепер мало зрозумілі ті часи, адже ми звикли, що засобу масової інформації подають відомості про всім і про всіх, навіть найвищі члени уряду, не дуже підбираючи вираження або навпаки, знаходячи самі точні. Це ж не судимо суворо. Мені здається, якби Павло Григорович написав лише збірник “Сонячні кларнети”, стих “Пам’яті тридцяти”, те й тоді б він мав право вважатися великим українським поетом
(2 votes, average: 3.00 out of 5)