Хто такий все ж Хлєстаков в комедії Гоголя “Ревізор”
Хлестаков – зовсім не пурхають з квітки на квітку метелик. Вже в першій зустрічі з батьком міста він, по-дитячому безпорадний, одночасно суворий, непохитний і іронічно проникливий. У всьому хоче бачити він задню думку. Йому маряться пастки, каверзи, а то і замаху на нього. Хлестаков засвоїв тон, моральний голос століття, який “простує шляхом своїм залізним”. Цей дорослий немовля по-справжньому страшний: рівний, спокійний, холодний, насторожено підозрілий; причому всіма цими властивостями володіє не він, а світ, посланцем якого він себе
У “ліричних” сценах комедії Хлестаков так само холодний і жорстокий, як і в “політичних”: теж має
Хлестаков дитина сліпий, і лише Осип відкриває йому очі на справжній стан речей. Зате вуста Хлестакова незмінно відкриті, і взагалі він являє собою якийсь розрісся рот: він говорить і їсть, їсть і каже. Він по-своєму красномовний. Говорити для нього – мистецтво. А мистецтво мовлення починається з найпростішого: з співвіднесення змісту слова, його значення з інтонаціями, які по відношенню до значення слів активні настільки, що одному і тому ж висловом вони можуть додати прямо протилежний зміст. Слово без інтонацій безбарвно; саме інтонації забарвлюють його, роблять його червоним, роблять виразнішим. І Хлестаков красномовний, цього у нього не віднімеш. Красномовство й недорікуватість… На одному полюсі комедії – страхітливий монолог, багатозначні натяки, імітований ліричний екстаз. На іншому – звук, схожий на “і” і трохи на “е” “іііе” (звук, звичайно, теж інтонувати; і може статися, що інтонації бідного Християна Івановича недоречні, безглузді: невпопад захоплено, бравурні або, навпаки, змагальної тягучі ). А наприкінці п’єси – і взагалі ні слова, повна німота, як би мальовнича або скульптурна група, виявлена в мовчанні. Красномовство Хлестакова, недорікуватість Християна Івановича і загальне безмовність – на цьому своєрідному трикутнику, на трьох типах мовлення будується “Ревізор”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)