Хто правий: Настя або Митраша? (для вивчення “Комори сонця”)
Все активно включаються в суперечку, висловлюють своя думка, намагаються довести правоту своїх суджень. Більшість нас уважає, що прав Митраша й що оповідач на його стороні, однак частина нас завзято захищає Настю, відстоюючи розумність її дій. Приведемо деякі відповіді нас: “Я думаю, що автор на стороні Митраши, тому що Митраша був сміливим. Він хотів іти по новому шляху. Він вірив компасу батька. Митраше зустрілися більші труднощі, але він пройшов через ці труднощі. А Настя, у порівнянні з Митрашей, сама звичайна. Митраша проти її герой. Потрапивши
” Пришвін на стороні Настеньки. Йому жаль дівчинку, що страждала через свого перекірливого братика. Учинок Митраши був дурний. Він залишив вибиту стежку й прямо поліз у Сліпу єлань. Хіба це розумно? Учинок Митраши письменник називає розпачливим, а сміливість його безглуздої, А Настя спокійно знайшла журавлину. Якби Митраша не приндився по своїй звичці, вони разом би знайшли журавлину й повернулися додому”.
“Мені здається, що оповідач на стороні Митраши. Йому сподобалася рішучість “мужичка”, напевно, він сам був таким же рішучим. Митраша говорив:
Обмін думками надзвичайно корисний. Він загострює увагу учнів до розв’язуваного питання, підготовляє наступну бесіду. Читач не підтримує ні одну зі сторін, що сперечаються, залишаючи за собою право висловити думку наприкінці бесіди. Він пропонує дітям розібратися в случившемся, уважно простеживши за думкою оповідача
Природно, у процесі бесіди виникає розмова про уособлення, які грають у добутку істотну роль. Важливо, щоб наса усвідомили, що за допомогою уособлень письменник наділяє явища природи в цьому добутку ознаками] живих істот, робить їх як би діючими особами, які беруть активну участь у житті героїв. Так, злі сили природи заважають їм, намагаються залякати, змусити піти з лісу: “Дерева заричали, завили, застогнали”. Добра Природа заспокоює в себе, допомагає їм: “…трава белоус показувала напрямок обходу єлані”.
В уривку ” Тетерев-Косач” Пришвін показує красу природи. Під променями сонця “могутні стовбури соснового бору стали, як запалені свічі великого храму природи”.Тетерев-косач теж “став розцвітати”. “На голові його гребінець зайнявся вогненною квіткою. Синя в глибині чорного груди його стали переливати із синього на зелене. І особливо гарний райдужною, розкинутою лірою хвіст”. Усе птаха привітають сонце, і їхній спів нагадує дзюркіт струмочків, які як би зливаються в один великий струмок, що біжить по невидимих камінчиках
Читачі відповідають, що могутня природа зачарувала, зачарувала в себе. Вони ввійшли в ліс і начебто самі перетворилися в дерева або камені. Письменник говорить: “Було зовсім тихо в природі, і всі, змерзлі, до того минулого тихі, що тетерев-косач не звернув на них ніякої уваги”. “Затамувавши подих, сиділи все на холодному камені…” “Нерухливі, як статуї, сиділи на камені мисливці за солодкою журавлиною”.
Пропонуємо розібрати сцену суперечки в себе про дорогу, з’ясувавши, як поводиться кожний з них, як природа допомагає зрозуміти настрій що сперечаються. Читач звертає увагу нас на те, що письменник, зображуючи раптово, що змінилася картину, прекрасного ранку (холодна синя стрілка Хмари перетнула навпіл висхідне сонце, вітер бушував, стогнали дерева), змушує нас насторожитися, підготовляє до майбутніх ускладнень у взаєминах героїв. Цим він передає думку, що людина дуже близька до природи, він відбивається в ній, як у дзеркалі, зі своїми добрими й злими намірами. Коштує людині хоча б на мить забути про своє високе людське призначення, про те, що він повинен бути Людиною з великої букви, як він уподібнюється стихійним силам природи, де зло народжує ще більше зло
Читачі розповідають, як Митраша здійснив план свого порятунку. Позбувшись смертельної небезпеки завдяки виявленій волі й спритності, людина стає ще сильніше, і ця сила виражається насамперед у його турботі про тих, хто має потребу в “людській руці”: “…він обтер останні сльози з особи, обтрусив бруд з лахміття своїх, як теперішній великий людин, владно наказав?! “Іди ж тепер до мене, мій Запал!” Услихав такий голос, такі слова, Травичка кинула всі свої коливання: перед нею стояв колишній прекрасний Антипич”.
Простежуємо шлях Насті. Ми вже знаємо судження багатьох нас про те, що шлях Насті правильний, а її розсудливість нібито викликає схвалення автора і як би нагороджується журавлинної палестинкой.
Малюючи чорний пень, що збирає й обігріває навколо себе все живе: і метеликів, і ящірок, і мух, – автор знову дорікає Настю, що залишила брата
Тільки зустріч зі змією змусила дівчинку усвідомити свій учинок, задуматися над тим, які навколо небезпеки і як, мабуть, важко Митраше, що вибрав незнайомий шлях. “Насті представилося, начебто це вона сама залишилася там, на пні, і тепер вийшла зі шкіри зміїної й коштує, не розуміючи, де вона”. Дівчинка глибоко переживає случившееся й подальшими своїми діями (“…хворим дітям… віддала… всю свою цілющу ягоду”) доводить, що зрозуміла й надолужила провину
Наприкінці уроку, узагальнюючи міркування школярів, Читач висловлює думку про те, що й шляхи “відкривачів”, і шляхи “осваивателей” потрібні й корисні людям, але сила й краса людини проявляється повною мірою тільки тоді, коли на обраному шляху він треба вищому боргу – бути корисним іншим. Відступ від цього, перемога егоїстичного початку в людині роблять нещасним насамперед самої людини
Казкою-Минулим письменник виражає мрію про моральну досконалість людини, про його щиросердечну красу, славить людини з більшим серцем, розумного хазяїна природи. Свою думку Пришвін виражає в багатьох поетичних картинах, що показують єдність людини із природою. На одній з них ще раз зупинимо увагу нас:
“Буває, нахилишся в лісі до тихої заводі струмка й там, як у дзеркалі, побачиш – весь-те людин, великий, прекрасний, як для Травички Антипич, через твою спину нахилився й теж смотрится в заводь, як у дзеркало. І так він прекрасний там, у дзеркалі, із всею природою, із хмарами, лісами, і сонечко там унизу теж сідає, і молодик показується, і часті зірочки”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)