Характеристика образа Фігаро в комедіях Бомарше П
Фігаро – за словами автора, “найбільш тямуща людина своїх націй”, протягом дії раз за разом справами доказивающий улюблену думку Бомарше, що доля особистості визначається не силою обставин, що заважають її повноцінному здійсненню, а виходить, щастю, але силою її опору кепським обставинам, становим обмеженням і владі забобону. Представник третього стану, до якого Бомарше й на вершині своєї кар’єри з гордістю зараховував себе, Ф. наділений кращими, в авторському розумінні, рисами людей цього кола: винятковою спритністю, гумором і повсякчасним
Навряд чи відшукаються вельможі, які “можуть сказати про себе те ж саме”. Єдиний з персонажів трилогії, Ф. перетерплює протягом дій не мниму, а досить повчальну еволюцію, під кінець уже мало нагадуючи брадобрея, що демонстрував чудеса вигадки, коли допомагав Альмавиве облапошить підозрілого Бартоло, і діяв з нахабністю, що вибачається лише його веселою вдачею. Вірний своїй ідеї, що “без гострих положень, безупинно народжуваних социальною ворожнечею, не можна досягти на сцені ні високої патетики, ні глибокої повчальності” (передмова до “Одруження Фігаро”), Бомарше провів героя через випробування суспільними встановленнями, що представляють собою, у думці просвітителів, релікт дикого середньовічного варварства. Приборкавши графську примху завдяки своїй безжурній натурі, що з’єднується з відточеним розумом, Ф. , однак, не може просто зрадити забуттю пережитий їм “божевільний день” свого весілля.
Фінальний монолог Ф. , що є кульмінацією всієї трилогії, вимовляє вже не лукавий і безтурботний цирюльник, у якого життєлюбство вирує, а свого роду філософ, убраний правом і обов’язком сформулювати головні ідеали людей свого стану, багато в чому ідентичні ідеалам Освіти