Характер образа Тетяни в романі “Євгеній Онєгін”
Замисленість була її подругою з колискових днів, прикрашаючи одноманітність її життя; пальці Тетяни не знали голки, і навіть дитиною вона не любила ляльок, і їй далекі були дитячі витівки; їй був нудний і шум і дзвінкий сміх дитячих ігор; їй більше подобалися страшні оповідання в зимовий вечір. І тому вона незабаром пристрастилася до романів, і романи поглинули все життя її.
* Тетяна – це рідка, прекрасна квітка,
* випадково вирослий у розпадині дикої скелі,
* Незнаний у траві глухий
* Ні метеликами ні бджолою.
Ці два вірші, сказані
Такі люди не зрозуміли б Тетяни: вони вирішили б усе в голос, що якщо вона не дурка вульгарна, те дуже дивна істота й що, у всякому разі, вона холодна, як лід, позбавлена почуття й нездатна до пристрасті.
И як же інакше? Тетяна мовчазна, дика, нічим не захоплюється, нічому не радується, ні від чого не приходить у захват, до всього байдужа, ні до кого не милується, ні з ким не дружится, нікого не любить, не почуває потреби перелити в іншого свою душу, таємниці свого серця, а головне – не говорить ні про почуття взагалі, ні про своїх власні особливо…
Якщо ви зосереджені в собі й на вашій особі не можна прочитати внутрішнього пожираючого вас вогню, – дрібні люди, настільки богатые прекрасними дрібними почуттями, негайно оголосять вас істотою холодним, егоїстом, віднімуть у вас серце й залишать при вас один розум, особливо якщо ви маєте похилість іронізувати над власним почуттям, хоча б те було зі цнотливого бажання замаскувати його, не люблячи їм не грати, не хизуватися… Повторюємо: Тетяна – істота виняткове, натура глибока, любляча, жагуча. Любов для неї могла бути або найбільшим блаженством, або найбільшим нещастям життя, без усякої примирливої середини. При участі взаємності любов такої жінки – рівне, світле полум’я; у противному випадку – завзяте полум’я, якій сила волі, може бути, не дозволяє прорватися назовні, але яке тим разрушительнее й пекуче, чим більше воно здавлено усередині.
Тетяна збуджує не сміх, а живе співчуття, – але це не тому, щоб вона зовсім не походила на “ідеальних дів”, а тому, що її глибока, жагуча натура заслонила в ній собою все, що є смішного й вульгарного в ідеальності цього роду, і Тетяна залишилася естественною, простою в самій штучності й потворності форми, що повідомила її навколишня її дійсність.
Це чудове з’єднання грубих, вульгарних забобонів із пристрастю до французьких книжок і з повагою до глибокого утвору Мартина Задеки можливо тільки в російській жінці. Увесь внутрішній світ Тетяни полягав у спразі любові, ніщо інше не говорило її душі; розум її спав, і тільки хіба тяжке горе життя могло потім розбудити його, – та й то для того, щоб стримати пристрасть і підкорити її розрахунку розсудливої моралі.
Дика рослина, цілком надане самому собі, Тетяна створила собі своє власне життя, у порожнечі якої тим мятежнее горів її внутрішній вогонь, що пожирав, що її розум нічим не був зайнятий.
И раптом є Онєгін. Він весь оточений тайною: його аристократизм, його світськість, незаперечна перевага над всім цим спокійним і вульгарним миром, серед якого він з’явився таким метеором, його байдужість до всього, чудність життя – все це зробило таємничі слухи, які не могли не діяти на фантазію Тетяни, не могли не розташувати, не підготувати її до рішучого ефекту першого побачення з Онєгіним. І вона побачила його, і він став перед нею молодий, гарний, спритний, блискучий, байдужий, нудьгуючий, загадковий, незбагненний, весь нерозв’язна таємниця для її нерозвиненого розуму, весь зваба для її дикої фантазії. Є істоти, у яких фантазія має набагато більше впливу на серце, ніж як думають про це. Тетяна була з таких істот.
Є жінки, яким варто тільки здатися захопленим, жагучим, і вони ваші; але є жінки, яких увага чоловік може збудити до себе тільки байдужістю, холодністю й скептицизмом, як ознаками величезних вимог на життя або як результатом мятежно й повно пережитого життя: бідна Тетяна була із числа таких жінок…
Розмова Тетяни з нянею – чудо художньої досконалості! Це ціла Драма, перейнята глубокою истиною. У ній дивно вірно зображена російська панянка в розпалі її пристрасті, що млоїть. Здавлене усередині почуття завжди поривається назовні, особливо в перший період ще нової, ще недосвідченої пристрасті. Кому відкрити своє серце? – сестрі? – але вона не так би зрозуміла його. Нянька зовсім не зрозуміє; але тому-те й відкриває їй Тетяна свою таємницю, – або, краще сказати, тому-те й не приховує вона від няньки своєї таємниці.
Лист Тетяни звело з розуму всіх російських читачів, ког – 44 А. С. Пушкін так з’явився третій розділ “Онєгіна”. Ми разом з усіма думали в ньому бачити найвищий зразок одкровення жіночого серця. Сам поет, здається, без усякої іронії, без усякої задньої думки й писав і читав цей лист. Але з тих пор багато води витекло…
Усе в листі Тетяни істинно, але не все просто… Сполучення простоти з истиною становить вищу красу й почуття, і справи, і вираження. Не можна не жалувати про поета, що бачить себе примушеним у такий спосіб виправдувати свою героїню перед суспільством – верб чим же? – у тім, що становить сутність жінки, її краще право на існування – що в їй є серце, а не порожня яма, прикрита корсетом!.. Але ще більше не можна не жалувати про суспільство, перед яким поет бачив себе примушеним виправдувати героїню свого роману в тім, що вона жінка, а не деревинка, виточена по подобі жінки. І всього сумніше в цьому те, що перед жінками особливо намагається він виправдати свою Тетяну…
(2 votes, average: 5.00 out of 5)