“Все те, що я колись не встиг тобі сказати…” (замальовка за мотивами інтимної лірики)
Цей лист я пишу людині, якої вже немає. Вона не вмерла, не захворіла, просто одного разу тихо зникла з мого життя. Вже кілька місяців я беру до рук олівця і прагну висловити їй все те, про що я жалкую досі і те, що не сказав колись, боячись та не сміючи.
… Пам’ятаєш, коли ми вперше зустрілись, я подарував тобі букет синіх ірисів, точнісінько таких самих, якими заквітчувала себе Мавка, коли зривалась у нестримний танок навколо нічного багаття… Ці квіти так пасували до твого імені… Мені тоді здалось, що ці квіти безмежно личать твоєму розкішному
Я боявся і часто цей страх отруював наші з тобою стосунки. Я боявся тебе покохати, боявся, що це зробить мене слабким, безпорадним, що я стану іграшкою в твоїх руках, що колись ти дізнаєшся про мене все та кинеш мене, бо я стану для тебе нецікавим.
Я боявся схибити, розчарувати тебе, образити похапливим доторком, невмілими поцілунками та обіймами. Бо ти – настільки особлива, що будь-хто поруч із тобою тьмяніє та просто втрачає будь-яку
Зараз, після стількох днів розлуки, я усвідомив, що тебе треба кохати обережно, я завжди боявся, що мені забракне ніжності, а мені забракло мужності сказати тобі про це.
Я сам не усвідомив, коли почав ревнувати тебе до твоїх мрій: мої ж то здійснились тоді, коли я зустрів тебе. Найгіршим було те, що у твоїх мріях забракло місця мені. Ти втомилась чекати моєї рішучості, моїх щирих слів, мого зізнання, втомилась просто перебувати у якомусь незрозумілому статусі. Ти невпинно йшла вперед, поволі зникаючи за обрієм. Шкода, що я так пізно усвідомив це… Мені вже не лишилось місця у твоєму житті.
Минуло вже стільки часу, а я досі не можу усвідомити, що тебе втратив. Адже для мене ти назавжди залишилась нестримним вихором, безупинним метеором, який колись увірвався у моє життя і навіки його змінив…
(1 votes, average: 5.00 out of 5)