Врятована пісня
ТВОРИ НА НЕЛІТЕРАТУРНІ ТЕМИ
Врятована пісня
Кожна людина живе спогадами: веселими і сумними, щасливими і такими, що краще б їх забути назавжди. Бо така вона, людська пам’ять: нічого не можна переписати на чистий аркуш. Що було, то було! Я теж живу спогадами, і мені хочеться поділитися одним не вельми радісним випадком у моєму недалекому дитинстві.
На нашій крайній у селі вуличці живуть кілька моїх ровесників. Майже десять років тому ми були першокласниками. Шкільне життя тільки починалося. Нам хотілося бути схожими на дорослих, добре
Того дня я розповів про свою знахідку друзям. Після того як усі оглянули помешкання синичок, я запропонував зробити його більш зручним і затишним. Ми знайшли маленьку коробку, зробили із ниток підвіски і переклали туди гніздечко з яйцями. Як ми не намагалися бути обережними, але двоє яєчок розбили. Нове й ідеальне,
Ми пошкодували про свій необачний вчинок і з нетерпінням чекали ранку. Якою ж великою була наша радість і радість дорослих, коли вранці всі побачили, як до поштової скриньки знову залітає синичка. Вона повернулася і продовжувала висиджувати яйця. З того часу не минало і дня, щоб ми не підгодовували наших підопічних крихтами і зернятками. Нове покоління синичок залишилося в нашому саду, наповнюючи його веселим щебетом.
Та інколи мені ставало трохи сумно від того, що у багатоголосому щебетанні не вистачало двох пташиних голосів.
Повертайтеся додому, лелеки!
Якось замислилася над тим, з чого для мене починається Батьківщина. Я добре знаю слова відомої пісні – лагідної і зворушливої. Абетка, берізка, мамина пісня, перші відкриття – все це добре, та для мене особисто Україна починається з лелечого гнізда на височезній вежі старого недіючого заводу в нашому місті. Щовесни сюди прилітає пара лелек і впродовж літа наче в шоу “за склом” демонструє для всіх нас зразок шляхетності, толерантності у родинних стосунках.
З давніх-давен існує повір’я, що лелеки – обернені на птахів люди. Наші прашури-слов’яни вірили: чорногузи відлітають на зиму на далекий теплий острів, де живуть у товаристві людей. Повертаючись навесні до України, лелеки шукають гостинності, затишку, сприятливого місця проживання. Старі бабусі кажуть: скривдити лелеку – те саме, що образити дитя.
З дитинства знаю, що мешканці навколишніх вулиць пишаються тим, що до старого заводу щороку повертаються лелеки. Роками витворилася ціла система прикмет і повір’їв, пов’язаних із присутністю цих птахів. Дотримувалися цих прикмет і ми, діти. Першого птаха бажано було побачити в небі. Тоді нічого не болітиме і хвороби тебе оминатимуть. Дівчата на першого лелеку загадували бажання.
Ми всі звикли до сусідства лелек. З настанням весняного тепла чекали на приліт наших друзів і намагалися першими угледіти їх у високому небі. А коли ця мить наставала, ми чули, як лопотіли їхні зморені далекою дорогою крила. І тоді серце огортало дивне почуття спокою, любові до рідного краю, любові до всього, що є на землі.
Пара лелек не зважала на людей, дбайливо доглядала своїх пташенят. Вони кружляли над гніздом, торкаючись крилами хмар. Якось по-домашньому вчили лелечат літати, роблячи тренування крилами спочатку у гнізді, а потім над стінами покинутого заводу. Ми, діти, завмирали, спостерігаючи перший політ кожного з лелечат. Лячно було, а раптом крила не витримають. Та все відбувалося благополучно.
Все, про що я пишу, було зовсім недавно, а минулої весни лелеки до свого гнізда не прилетіли. Від його порожнечі стискалося серце, і в небі чогось не вистачало. На мить здалося, що весна вперше за стільки років не прийшла до нашого міста. Та ми чекаємо нової весни і кожен в душі благає: “Повертайтеся додому, лелеки!”
(2 votes, average: 2.50 out of 5)