Вростання сентименталізму в романтизм
Загалом вростання сентименталізму в романтизм (а іноді й їх динамічне поєднання) стосується нового погляду на природу в ХІХ ст. Цього часу в європейських літературах все більшого поширення набуває погляд на неї не як на механістично-раціональну систему (Ньютон), а як на живий організм, що втілює вищі абсолютні сутності (Шеллінг). Через історико-літературні передумови в українському романтизмі концепція природи ще посутньо спиралася на просвітницьке її тлумачення, згідно з яким вона сприймалася як добре начало, мати, яка здатна розділити печаль
Сентименталізм в українській поезії першої половини
Про поширеність сентименталізму в поезії свідчили й нові обрії в розкритті чутливого внутрішнього світу особистості, її здатності до інтимних почуттів та в особливостях взаємовідносин із природою, яка вже виступала непересічним джерелом меланхолійних настроїв, емоцій і могла відгукнутись на сердечну тугу й біль ліричного героя, стаючи союзником у його протистоянні ординарній реальності.
Сентименталізм в українських повістях письменника заявляє про себе насамперед через утвердження нового типу особистості, здатної до найглибших і найпотаємніших почуттів, породжених самою природою.
Чутливість у сентименталістів – не просто зворушливість, “впадання в сльози”, а особливе ставлення до світу, цілий морально-етичний комплекс, що поєднує в собі вірність природі (насамперед людській), доброчинність, яка народжується із співчуття до страждань інших, послідовність у вчинках, що спирається на таку постійну константу, як “серце”, моральний максималізм. Моральний максималізм у людських стосунках набував значення концептуального – моделі світобудови, протиставленої тогочасним меркантильним відносинам.
Подальший поступ сентименталізму в українській літературі пов’язаний із процесом суб’єктивізації образу автора (оповідача), відмовою від дидактичних повчань, появою окремого художнього “я”, як героя твору, що створювало ширші можливості для емоційних оцінок зображуваного, розширювало діапазон індивідуалізації образу. Прикметно, що в західноєвропейських літературах ХVІІІ ст. проблема художнього “я” виникає у зв’язку з розвитком загальних понять про роль особистості в суспільній свідомості, що й зумовило появу оповідача із здатністю емоційно реагувати на світ і накладати відбиток свого світобачення на всю художню структуру літературного твору.
В середині ХІХ ст. в українській літературі з’являється широке розмаїття різних модифікацій образу автора-оповідача. В цьому плані інтерес становить творчість П. Куліша, який, ще не вирізняючи автора-оповідача як окремий образ, вводить його в недалеку історію вільних козацьких часів у своїх романтично-сентиментальних оповіданнях-ідиліях. Перетлумачуючи “живу” історію, письменник не тільки постулює її як взірець і бажаний ідеал, а й як арену різних подій, у яких герої виявляють різнобарвну гаму людських почуттів. В конфлікті оповідань Куліша, засобах творення характерів відчувається потужний струмінь просвітницької настанови на пошук всезагальної гармонії буття. Основу її автор шукає не в якихось відсторонених від життя поняттях, а безпосередньо в самій людині – її серці.
Сентименталізм не оминув увагою й української драматургії, де він утверджувався в процесі занепаду основних принципів шкільної драматургії ХVІІ-ХVІІІ ст. Його вияв став можливим лише на початку ХІХ ст. разом із формуванням в українській літературі побутової драми. Звичайно, сентименталізм не був єдиним художнім явищем, яке визначало своєрідність і характер художніх пошуків драматургів цього часу: в їхніх творах виразно простежуються бурлеск, риси класицизму та просвітницького реалізму, преромантичні й романтичні елементи. Загалом пафос української драми першої половини ХІХ ст. відбивав просвітницько-руссоїстські ідеї, утверджував природний первень в особистості. Своєрідним ціннісним критерієм у них виступає чутливість персонажів: негативні, як правило, її не мають, у позитивних вона виявляється сильно, навіть гіпертрофано. Чутливість стає засобом марально-етичного відродження героїв.
Сентименталізм в українській драматургії першої половини ХІХ ст. проявився у виборі позитивного героя із нижчих верств суспільства, який живе за велінням власного серця, у конфлікті між чутливими персонажами й обставинами, у введенні в сюжет любовного трикутника, в якому сентиментальних героїв протиставлено їхнім антагоністам, що надавало творам напруженого динамічного характеру.
Сентименталізм з моменту свого зародження у кінці ХVІІ-ХVІІІ ст. і протягом першої половини ХІХ ст. відіграв важливу роль у літературному процесі України. Осмислення його художнього феномена засвідчує, що він, як і будь-яке інше помітне явище цього часу, має свою специфічну природу й динаміку становлення і розвитку. З ним пов’язується утвердження в літературі такого типу позитивного героя, в якому більш за все цінувалася його чуттєва Природа, здатність до порухів найніжніших внутрішніх почуттів, що значно поглибювало уявлення про психологію людини. Водночас такий погляд на особистість цілком уписувався в основні ідеологічні настанови руху Просвітництва в Україні, однією із стрижневих ідей якого була ідея самоцінності кожної людини незалежно від її суспільного стану.
Сентименталізм охопив з різною мірою інтенсивності всі три літературні роди – епіку, лірику й драму, культивуючи передусім ті жанри, які найбільш послідовно давали змогу оцінити почуття героя зсередини його внутрішнього світу: елегію, пісню, сонет, баладу, повість, оповідання, етнографічно-побутову драму. Динамічна та лабільна художня структура українського сентименталізму спричинилася до того, що він легко вступав у плідні контакти з іншими літературними явищами епохи – просвітницьким реалізмом, класицизмом, преромантизмом і романтизмом.
Сентименталізм зробив значний внесок у ліризацію художніх структур, підніс роль інтуїції як засобу самопізнання, сягнення найпотаємніших порухів людської душі. Ці та інші набутки сентименталізму органічно засвоювалися романтизмом і класичним реалізмом другої половини ХІХ ст., про що, зокрема, свідчить наявність сентименталізму в українській літературі уже за хронологічними межами його становлення й функціонування як самостійного художнього явища.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)