Одного разу під вечір якийсь слуга, звільнений господарем, перечікував дощ під воротами Расемон. Сівши на верхній сходинці, він раз у раз чіпав чиряк, що вискочив на його правій щоці. Хоча ворота стояли на центральній вулиці, нікого, крім цього слуги, під ними не було, тільки на круглому стовпі сидів цвіркун. Протягом останніх двох-трьох років на Кіото одне за іншим обрушувалися лиха – то ураган, то землетрус, то пожежа, то голод – ось столиця і запустіла. У занедбаних воротах Расемон тепер жили лисиці і борсуки. У них знаходили притулок злодії.
Повелося навіть приносити і кидати сюди трупи. Після заходу сонця тут робилося якось моторошно, і ніхто не насмілювався підходити близько до воріт. Слуга, якому було нікуди податися, вирішив піднятися в вежу над воротами і подивитися, чи можна там сховатися на ніч. Боязко заглянувши всередину вежі, він побачив там стару. Присівши навпочіпки, вона при світлі скіпки виривала волосся у одного з трупів.
Слуга кинувся на стару, скрутив їй руки і сердито спитав, що вона тут робить. Перелякана стара пояснила, що вириває волосся на перуки. Вона впевнена, що жінка, у якої вона рвала волосся, коли ввійшов слуга, не
засудила б її, бо сама вона за життя розрізала змій на смужки і продавала палацовим стражникам, видаючи за сушену рибу. Стара не вважала, що ця жінка надходила погано – адже інакше вона померла б з голоду. Стара рвала волосся у трупів на перуки для того, щоб уникнути голодної смерті – значить, її вчинок теж не можна вважати поганим. Розповідь бабусі вселив в слугу, який перш готовий був скоріше вмерти з голоду, ніж стати злодієм, рішучість. “Ну, так не нарікай, якщо я тебе обберу! І мені теж інакше доведеться померти з голоду “, – загарчав він і зірвав зі старої кімоно. Сунувши його під пахву, він втік вниз по сходах, і з тих пір його ніхто не бачив.
