Дорогою ціною здобували волю, багато чого довелося їм пережити, пройти через безліч випробувань. Минулого й розпач, була й смерть. Коли я читаю оповідання М. Коцюбинського ” Дорогою ціною “, те мені здається, що це я тікаю разом з ними від кріпосництва, що я теж відчуваю голод, біль, страждання, що це я разом з ними намагаюся вижити й перемогти. І одержати волю
Що може бути краще волі. Краще волі? Коли дихаєш вільно, повними грудьми, коли не доглядають за тобою причепливі очі пана, коли поруч із тобою людина, який ти любиш. І не ніжно ховатися,
а можна вийти в поле – і запекти, запекти так, щоб почули гори й підспівували тобі своїми сильними голосами, запекти так, щоб сонце здивовано подивилося зверху, начебто запитуючи: що це? Це і є воля, теперішня воля. Але як її одержати? Зброєю? Немає. Вся влада на стороні пана. Не встигнеш ти й оком моргнути, як тебе або посадять у в’язницю, або вб’ють. Тому й тікали люди, тікали в Туреччину, тому що не було вже сил терпіти панське ярмо, тому що “вільний дух народу ще жеврів під попелом неволі”. Цей дух піднімав і гнав подалі від несправедливості, від знущань, від постійного страху, гнав з надією хоча б
в останні хвилини життя побачити, що таке воля. Серед таких людей були Соломія й Остап. Начебто птаха із широко розкинутими крильми, вони знялися з місця в пошуках вільного життя. Адже вдома навіть надії на це немає: за бунтарський дух довівся не до двору Остап, живе з нелюбим Соломія, оскільки так захотів пан. Яке ж може бути щастя?! Щастя без волі – нещастя. Вільний дух Остапа йде від діда, від його “билин-казок” “про Січ, про козацтво, про боротьбу з панами за волю”. Саме Колиевщина надихає двадцятилітнього юнака йти шукати волю. Але в Остапа є улюблена, котра вирішує всупереч усьому з’єднати долі. Вони йдуть разом, а веде їхнє чарівне слово – воля. Адже тільки вона може дати їм всі, чого вони так домагаються: і щастя бути поруч, і будинок, і господарство, і незалежність. Але до волі нелегкий шлях. Скільки довелося пережити цим людям, скільки довелося пережити всьому українському народу! Спочатку стають перешкодою Козаки, тому що царський уряд намагався будь-що-будь розшукати втікачів і жорстоко покарати їх. Не вдається закоханим з першого разу переправитися за кордон. Але доля дарує їм ще одну можливість. Які вони щасливі, що, зрештою знайшли те, що шукали – волю. Скільки ж можна терпіти знущань, коли вже життя змилується над ними?! И отут показується героїчний дух Соломії. Вона йде шукати шлях, щоб вибратися із плавнів, але відчуває, що заблудилася. Де він, її Остап, поранений і кинутий? Соломія не відступає від своєї мети – знайти його, знайти в щоб те не стало: нехай палають плавні, нехай навіть смерть чекає за плечима. От вона воля до життя, воля на щастя. Тому стільки розпачу, ненависті в діях Соломії, коли вода ламає очерет: “Соломія накинулася на нього й початку трощити зі злості, як свого ворога”. Але й Остап не здається, хоча й важко поранений. У цей час він намагається захистити своє життя від вовка. Для цього не обов’язково мати рушниця. Потрібні лише трохи краплі води й більша воля до життя. Ця більша воля до життя й допомагає знову зустрітися двом закоханим серцям. Ця більша воля до життя надає Соломії сили працювати, щоб виходити Остапа, поставити його на ноги. А коли турецька варта забирає його, ця більша воля до життя визначає напад Соломії разом з Іваном Котигорошком на неї, щоб урятувати дорогої людини. Скільки потрібно мужності, героїзму, відваги, щоб зважитися на такий крок! Недарма начебто з Казки приходить на сторінки оповідання Іван Котигорошек, що прагне всюди й завжди допомагати Соломії
Так, народ без боротьби не здається, як не здалася Соломія, як не здалися й Остап, і Іван, і тисячі подібних їм людей. Можливо, вони й не перемогли, але вказали шлях до волі, важкий шлях, на якому чекає багато випробувань. Але цей шлях потрібно було пройти, навіть зі зброєю в руках, тому що в його кінці чекала людей воля. Смерть перервала життя Соломії. Але залишилася пам’ять про неї, що зігріває вже сивого діда: “Снову мене кличеш, Соломія? Почекай, швидко прийду, не забарюся вже…”. Це кличе Остапа вільна Соломія. Пройшло багато років, і український народ одержав собі волю. Хоча й дорогій ціні, дуже дорогою ціною. Але саме це, на мій погляд, і надає йому сили берегти свою волю, свою незалежність, щоб потім не довелося її знову виборювати. І тоді вже хто знає, яку ціну нам оведеться за неї платити…
