Внутрішнє життя душі Дмитра Карамазова
У Достоєвського сиюминутние переживання й дії персонажів не супроводжуються докладним авторським коментарем, роз’ясненням. Найбільш глибинне в людині иррационально, виконано несподіваних проявів і тому не піддається завершальним, остаточним визначенням. Людина “таємниця” у тому розумінні, що він всупереч обставинам зовсім несвідомо може віддатися у владу добрих потягів і порушити закони психологічної й соціальної детермінації. Торжество доброї волі, спрямованої до виконання морального закону, проявляється іноді раптово, у момент
Так, Г. А. Млявий наводить наступний приклад з “Злочину й покарання”: “Перед явкою з винної Розкольників був близький до самогубства, він стояв над водою й був готовий утопитися, але щось удержало його. Що ж саме? Він думає, що це було просте боягузтво, сліпий інстинкт, але готовий прийняти й інше пояснення: не боягузтво удержало його, а гордість. Сестра підтримує його в цій думці, і це лестить йому. “Начебто вогонь блиснув у його погаслих очах; йому точно приємно стало, що він ще гордий”. Однак потім виявляється,
От уже третє пояснення, до якого явно змінює нас автор своїм прямим втручанням у процес психологічного аналізу. Але автор далеко не завжди приходить рятуйте!, найчастіше причини вчинків не роз’ясняються й залишаються загадковими. Це пов’язане з постійною думкою Достоєвського про те, що зовсім не тільки “обставини визначають нас”, але й вільна” воля та дарована людині понад воля вибору між добром і злом, проти якого повстає Великий інквізитор. Не завжди можливо передбачити, що в кожному випадку визначить учинок людини – сила обставин або не залежна від цієї сили й ворожа їй внутрішня воля. Говорячи словами старця Зосима, “багато чого з найдужчих почуттів і рухів природи нашої ми поки на землі не можемо осягти”, тому що “корінь наших думок і почуттів не тут, а в мирах інших”…”.
Проникаючи в загадкові глибини душі Дмитра Карамазова, Достоєвський показує, що герой міг би стати батьковбивцею, якби в ньому в останню хвилину не восторжествувала любов над ненавистю. “… чиСльози чиї, чи мати моя вблагала бога, чи дух світлий поцілував мене в та мить – не знаю, але чорт був переможений”. Усе в ньому, здавалося, було підготовлено до злочину: і ненависть до батька-суперника, і фізична відраза до огидного сладострастнику, И ревнощі в боротьбі за Грушеньку. За законами психології й громадського життя Дмитро Карамазов міг стати злочинцем, але в останню хвилину відбулося чудо морального перетворення, теж по-своєму не випадкове, тому що герой, сполучаючи в собі обидві безодні разом, завжди в глибині душі віддавав перевагу ідеалу Мадонни перед ідеалом содомским.
Неможливо однозначно пояснити вчинки літературних героїв Достоєвського; Людина “загадка” і “таємниця”; у ньому борються протилежні початки, і перемога одного з них для читача буває часто несподіваної. “Складний усяка людина й глибока, як море, особливо сучасна, нервова людина”. У героях Достоєвського ховається складне сплетення протилежних похилостей і устремлінь, що приводить їх у стан драматичних коливань, але цей стан іноді дозволяється свідомим і самостійним вибором шляху. Вони мають у своєму розпорядженні можливості різних рішень і переживають коливання, перш ніж зважитися. Іноді ця хвороблива суперечливість проявляється в складності поводження й несподіванки вчинків. Так, Настасья Пилипівна з “Ідіота” переживає болісні коливання між Мишкіним і Рогожиним саме в силу складності своїх почуттів: любов до Мишкіна й. острах тим самим погубити його, величезна гордість і спрага смиренності й прощення, прагнення любити й свідомість своєї негідності, здатність поглумитися над собою. Саме в силу роздвоєності герої Достоєвського мають можливості різних рішень і несподіваних для інших учинків
Подібно Толстому й Тургенєву, Достоєвський ділить персонажів на категорії по ступені їхнього вміння користуватися даром моральної волі. Він ставить їх у критичну ситуацію й стежить за рухом їх внутрішнього “я”, щоб визначити їхню моральну цінність. Вони проявляють силу або слабість особистості залежно від того, як і яким образом користуються правом самостійного визначення свого життєвого” поводження в переломні, драматичні моменти
Достоєвський ділить персонажів переважно на тих, які віддаються устремлінням доброї волі й завдання думають у просуванні до ідеалу, відрізняючись сердечністю, милосердям і жалем, а також на тих, які, користуючись правом вільного вибору, встають на шлях порушення морального закону з метою егоїстичного самоствердження
Абсолютна воля людини, зв’язана, з “умопостигаемой причинністю”, по Толстому, – сфера його суб’єктивної самосвідомості, що виражає, однак, все духовне багатство його особистості. Розкриваючи прояву вільної волі в “духовних осяяннях” персонажів, Толстой разом з тим зображує причинно-наслідкові зв’язки, багатобічну обумовленість їхніх переживань і дій. Цікавлячись “глибинами душі людської”, Достоєвський часто трактує їх як сугубо ірраціональні, але разом з тим у практиці художньої творчості, він, подібно Толстому, показує існування людини як підмет закону детермінації. Підтвердимо сказане одним прикладом з “Записок з підпілля”. Показова сцена побачення Лізи з “антигероєм” у момент його сварки з Аполлоном. Зрозумівши, що її співрозмовник сам нещасливий, вона в нестримному пориві жалю простягає до нього руки. Дія повести досягає кульмінації: цей “самий бридкий, самий смішний, самий дурний, самий заздрий з усіх на землі черв’яків” виявляється просто слабкою людиною, змученою самітністю й страхом. Отут серце в ньому “перевернулося”, злість відринула, і він віддається щирому борошну: “Я теж не витримав і заридав так, як ніколи ще із мною не бувало…” “Мені не дають… Я не можу бути… добрим!” Бунтующий проти світової (історичної) необхідності, що відстоює нічим не обмежену безумовну волю, він сам виявився сугубо детермінований зовнішніми силами: “не дають” – і внутрішньо невільним, зовсім нездатним до любові, до живого серцевого життя, “жалості”, “каяттю”, “прощенню”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)