Влизько Олекса Федорович Баляда про короткозоре Ельдорадо
В далекі моря пішли кораблі
З людьми, що набридли своїй землі.
А людям набридла своя земля,
Набридла людям ласка короля,
І вони прийшли до портів іздаля.
У людей по кишенях вітер гуляв,
І чортик ножа виглядав з халяв.
Був у них хаотично оздоблений ріт –
Од легеньких пушків до великих борід,
І кремезні руки, що рвали дріт.
Люди сіли на свій корабель
І поїхали до фантастичних земель.
Люди спали на палубі в спеку й мороз,
У щоку їх бив безпритульний трос,
І вночі наступав на ноги матрос.
Люди
І спросоння мимрили: “Пробачте, сер!”
А матрос сміявся, й плював за борт,
І мріяв про черговий п’яний порт,
Щоб випить з дівчатками, хай їм чорт.
Люди їли щодня свій черствий хліб
І чекали землі, де злізти могли б.
Їх привіз корабель до порту Пара,
Де в хащах Пріапа красунь-гора
Золота, пранців та іншого добра.
Покинули люди свій корабель
І злізли на землю чужих земель.
Останні центи спустили в порту,
Останню кишеню визнали за пусту
І стали шукати свою мету.
Спритний гідальго до них прийшов
І роботу їм випадково знайшов.
Він сказав, що в нього великий такт,
Знайде він для людей Ельдорадо, факт,
Але ось дрібничка – підпишіть контракт.
Люди рота роззявили, й кавалер
Їх повів до підніжжя Кордільер.
На плантацію вивів, сказав: – Стоп!
Ельдорадо тут! Кожний з вас – хлоп!
А хто тікатиме – куля в лоб! –
І подумали люди: “Це тут? Ба ні –
Ми несли Ельдорадо на своїй спині”.
Але пізно. В джунглях нема воріт.
Не вернутись додому, де виріс рід,
Із руками, що рвали б не тільки дріт.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)