ВЛАДА Й ПОЕТ
Порівняльний аналіз “Стансів” А. Пушкіна й “Столетье із зайвим – не вчора…” Б. Пастернаку
Поет
Завжди вільно або мимоволі стикається з
Державною владою. Із цього, як
Показала Історія, не виходить нічого
Гарного для поета й нічого корисного для
Влади.
Однак
Надія на освіченого правителя ніколи
Не залишала людей мистецтва. Тому
Олександр Пушкін звертається до Миколи
Першому, що тільки що взошли на престол,
Зі своєрідною інтерпретацією “Фелицы”,
Адресованої у свій час Г. Державіним
Катерині
Нагадує, злегка повчає, небагато лестить,
Саму малість просить… Уже не вірячи в
Освічену монархію, поет сподівається хоча
Би на “незлобну”. Потрібно володіти
Певною сміливістю й величезним талантом,
Щоб повчати монарха, але все-таки А. Пушкін
Іде на деякий моральний компроміс,
Проводячи паралель між “заколотами й
Стратами” “початку славних днів Петра” і
Кривавим завершенням повстання
Декабристів, де більшість потерпілих
Були близькими поетові людьми. Жорстоко? Але, по-перше,
А. Пушкін був
Тому що згадаємо пушкінське ж “рабство,
Занепале по манію пануючи”). По-друге, поет,
Ставлячи настільки високу планку Миколі Першому,
Бажає зм’якшити доля своїх друзів, вселивши
Монархові, що можна “правдою залучити
Серця” і “вдачі приборкати наукою”.
Олександр Пушкін саме “утішається
Паралеллю”, як скаже століття через Борис
Пастернак про Однак не можна обвинувачувати поета в
Бажанні бачити на троні мудрого душею пануючи:
Утворений совісний самодержець –
Ідеал російського народу.
Через
“столетье із зайвим” Б. Пастернак,
Охоплений тим же, що й А. Пушкін, бажанням,
Знову вертається до Теми “заколотів і
Страт”, але розвиває її вже в зовсім
Іншому руслі. Високої врочистості
Пушкінського складу протиставляються
Іронія й гіркота Б. Пастернаку. Двадцяте століття
Повністю розсіяв всі ілюзії “паралелей”;
Навіть “надію слави й добра”, природну
XIX століттю,
Поет називає ” спокусою “.
А.
Пушкін накидає лише можливу
Перспективу, бажане, а Б. Пастернак
Показує втілення цього “бажаного” в
Реальності:
И
Той же негайно ж тупик,
При
Зустрічі з умственною лінню…
Але
И в вірші XX століття
Немає безвихідності й песимізму: щиросердечний і
Розумову працю залишають людину
Людиною під час будь-яких катаклізмів: “Хотіти…
Праці з усіма спільно”, “И ті ж виписки з
Книг, / И тих же ер сопоставленье”.
Коштує
Звернути увагу на дату пастернаковского
Вірша – 1931 рік. Країна вже в повної
Мері пізнала “заколоти й страти”. У поеті йде
Боротьба розуму із серцем: холодний розум
Розуміє, що зроблено крок убік прірви,
А серце наївно вірить у краще. Надія в Б.
Пастернаку харчує його ж скептицизм:
Отже,
Уперед, не тріпотячи
И
Утішаючись паралеллю, Поки ти живий, і не моща,
И
Про тебе не пошкодували.
Поет
– людина, і слабка людина, – і він
Виправдується перед суспільством. Вірніше,
Суспільство змушує його виправдуватися за те,
Що він не такий, як усе:
Поки
Ти живий, і не моща,
И
Про тебе не пошкодували.
Так,
Чаша страждання не буде пронесена мимо
Поета, йому має бути випити її до дна. Він
Снову залишиться один на один з жорстоким
Залізним віком.
Я
Один, все тоне у фарисействі.
Життя
Прожити – не поле перейти.
(Б.
Пастернак, “Гамлет” )
“Ер
Сопоставленье” показує, що велич
Епохи не залежить від пролитої крові й
Кількості людських жертв. Людина, його
Душу – індикатор епохи. А виходить, час, в
Яке жили й А. Пушкін і Б. Пастернак (генії
Душі й праці), можна воістину назвати
Великим:
Часи
Не вибирають –
В
Їх живуть і вмирають.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)