Визначте художні особливості оповідань А. Чехова: “Людина в футлярі”, “Агрус”, “Про любов”, “Іонич”. Розкрийте роль символічної деталі, психологічного підтексту, відкритого фіналу
Визначте художні особливості оповідань А. Чехова: “Людина в футлярі”, “Агрус”, “Про любов”, “Іонич”. Розкрийте роль символічної деталі, психологічного підтексту, відкритого фіналу.
.Світ нудних людей… (У пізніх творах Чехов змальовує світ нудних людей, припускаючи гротескне перебільшення, оскільки метою його є не змалювання з натури, а художнє узагальнення, осмислення життя. Це особливо відчутно в оповіданнях 1898 року – “Людина в футлярі”, “Агрус”, “Про любов”.)
ІІ. Суспільне життя в центрі уваги.
ІІІ. Чеховський маленький “Декамерон”. (За формою й справді три оповідання нагадують відомий твір Боккаччо “Декамерон”. Оповідачі зібралися перечекати негоду під час полювання й розповідають історії з життя одне одному. Та, на відміну від італійського автора, Чехов вдається до узагальнення й через образи оповідачів. Так, після оповідання
ІV. На чому тримається влада? (Чехов поступово показує, що дивакуватий Бєликов не такий вже й безневинний. Він тиснув, пригнічував, викликав страх, бо втілював характерні особливості російської державності тих часів: ненависть до вільнодумства, страх перед новим, поліційні вихватки. По суті, саме такі, як Бєликов, роблять життя нудним, суворим, бездумним. А це призводить до викривлення уявлень про сутність людського життя, як в “Агрусі”.)
V. Роздуми про щастя й добро. (Життя Миколи Івановича Чимша-Гімалайського – теж своєрідний футляр, яким він відмежувався від усього світу заради досягнення сумнівної мети – купівлі ділянки для висадки агрусу. Івана Івановича, який розповідає про свого брата, хвилює думка про те, чим щаслива людина і як вона ставиться до інших. Він закликає невтомно творити добро, бо тільки тоді можна сподіватися бути щасливим. Адже кожен із нас – то частина великої спільноти – людства.)
VІ. Безвихідь “футлярного існування”. (В оповіданні “Про любов” живе почуття героїв гине, не витримавши доказів занадто тверезого розуму людей, які звикли до свого футляру й не бажають з ним розлучатися. У світі напівіснування, у нудному світі “правильних” футлярних людей кохання теж набуває форми скороченої, ніби для того, щоб легше було й її запроторити у той футляр. Таким чином усі три оповідання мають єдину ідею: показати вичерпаність віджилих підвалин суспільного життя і показати необхідність оживлення духовного життя задля відновлення духовних цінностей.)