Визначте причини появи в українській літературі ХVІ-ХVІІ ст. полемічних творів та назвіть їх основні риси
Витоки постання української полемічної літератури сягають 1050 року. Саме тоді відбувся розкол раніше єдиної християнської церкви на два табори – католицький і православний. Каменем спотикання стали розходження у тлумаченні деяких догм християнського вивчення. Одним з основних спірних питань було питання про те, від кого походить Святий Дух – від Бога-Отця і Бога-Сина чи тільки від Бога-Отця. Католики-богослови відстоювали перше із цих тверджень, Християне – друге. Багато суперечок стосувалося церковних обрядів, дат відзначення релігійних
Цей розкол породив виникнення третьої різновидності християнства – уніатства. Греко-католицька (українська) церква визнавала вищу владу в лиці папи римського й у цілому підтримувала догмати католицизму.
З кожним роком католицький тиск наростав,
Українська панівна верхівка з легкістю приймала уніатську або католицьку віру, бо це гарантувало їй збереження багатств і станових привілеїв. Але проти папського поневолення різко виступили передові представники тогочасного українського суспільства й селяни. Для них унія означала посилення шляхетського гніту, тобто обмеження волі. Саме на цьому грунті в XVI ст. виникла українська полемічна література. До наших часів з усієї великої кількості творів цього жанру дійшло 140. Близько 80-ти з них було написано уніатами або католиками і понад 60-ти – православними. Серед цих творів найвизначнішими вважаються “Ключ царства небесного” (1587) Герасима Смотрицького, “Казание святого Кирилла” (1596) Стефана Зи-занія, “Тренос, альбо Плач схидной церкви” (1610) Мелетія Смотрицького та ін.
Полемічна література становить окремий етап у розвитку українського красного письменства, бо вона має художньо-публіцистичний характер. Найталановитішим українським полемістом XVI-XVII ст. був Іван Вишен-ський.
Творчий доробок Івана Вишенського (він же “Іоанн мних Вишенський”, “Иоан, русин, реченньїй Вьішенский”) – займає особливе місце в українській полемічній літературі. Його перу належать 17 трактатів, написаних між 1588 і 1616 роками. Десять з них автор об’єднав у рукописну “Книжку”, яка мала міжнародний резонанс.
Трактати і послання І. Вишенського відзначались величезною силою викривального пафосу і політичної сатири, що було викликано різким посиленням у Речі Посполитій національного, соціального і релігійного гніту трудових мас українського і білоруського населення.
Іван Вишенський розкривав глибоку несправедливість існуючого суспільного ладу, гостро засуджував паразитизм і продажність панівних класів, таврував королів і царів як даних не Богом, а дияволом (трактат “Обличение диявола – миродержца”).
Автор мужньо боровся проти ідеологічної агресії “латинників-ієзуїтів” (трактат “Зачанка мудрого латьшника с глупым русином”), проти папства загалом, проти Брестської унії та її верховодів, полонізації та окатоличення, переконано заявляючи, що український трудовий народ ніколи не скориться кривавим грабителям (“Писание утекшим от православное веры єпископам”).
Іван Франко в статті, присвяченій виданню творів І. Вишенського, писав: “Ніколи ще до того часу сильні миру сього, світські чи духовні, не чули від простого южноруса таких гордих, рішучих і потрясаюче сильних слів”.
Твори І. Вишенського виражали визвольні прагнення народу. Сатирик надавав вирішального значення духовному очищенню та моральному вдосконаленню людини. Він володів неповторно індивідуальним літературним стилем і образністю, позначеними енергійністю, імпульсивністю, полемічно-викривальним запалом. Ораторський пафос полеміст поєднував з убивчим сарказмом та уїдливою іронією.
Вишенський – блискучий майстер неологізмів, мова його – суміш старослов’янської, яку він ревно обстоював, та української народної.
Твори Вишенського, оцінені сучасниками як “книга злото”, неодноразово переписувалися не лише на Україні, а й у Росії (зокрема, серед старообрядців).
Серед досліджень життя і Творчості Вишенського особливу цінність становлять праці І. Франка, який створив також поему “Іван Вишенський” (1900).
Висновок. Отже, українська полемічна література сформувалася в XVI – XVII ст. і мала різко засуджуючий характер, що розвінчував намагання церковників католицького та уніатського напрямів підкорити собі православних християн, обернути їх у католицьку віру. Серед найвизначніших представників полемічної літератури – Іван Вишенський, Твори якого оцінені сучасниками як “книга злото”. В цілому полемічна література мала велике значення для розвитку українського красного писемства.
Опорні слова й поняття: католицизм, уніатство, православ’я, полемічний характер, художня публіцистика.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)