Виїде Іван Петрович із Сосновки після пожежі або залишиться? (по повісті Пожежа Распутіна В. Г.)
Розжарюю грядеши? Євангеліє від Іоанна 13:36 Іван Петрович Егоров – головний герой повести Распутіна “Пожежа”. У повісті описується, як лісозаготівники тайгового селища Сосновки целую ніч без особливого успіху борються з пожежею на складах при магазині. Пожежа, як надзвичайна подія, виявив безладдя, які панують у Сосновке: безгосподарність, злодійство, пияцтво. Пожежну машину давно розібрали на запчастині, і жінки цебрами носять воду до складів з Ангари.
Ніхто не може організувати людей на пожежі, головного інженера Козельцова не
Іван Петрович приймає в гасінні пожежі сама активна участь і зауважує попутно всі неподобства. Для нього вони не новина: він уже багато разів говорив про їх із земляками-егоровцами, лаявся з начальством, виступав на зборах. Іван Петрович – людин мужній, стверджуючий себе всупереч обставинам: йому вистачає характеру йти проти всіх, коли він відстоює правду.
Але його справедливу критику ніхто не слухається Леспромхозное начальство робить вигляд, що все в порядку; архаровці просто сміються йому в очі, знущально називаючи “громадянином законником” (5) або “плюшевим ведмедиком”, “якому два слова вгвинтили: добре – недобре” (9). Земляки дивляться на нього косо, як на неуживчивого скандаліста. “Справної” мужик Афоня Бронников – друг Івана Петровича – пояснює свою більше спокійну життєву позицію так: “Що ти, Іван Петрович, кип’ятишся? Кому ти що доведеш? Я так уважаю: я працюю чесно, живу чесно, не краду, не ловчу – вистачить” (9). А головний герой улаштований по-іншому: він не може тільки сам жити правильно й показувати своїм життям приклад іншим, як пропонує Афоня. Він хоче, щоб і інші жили по совісті, і бореться за це.
Бореться, хоча знає, що в лісника Андрія Солодова за штраф спалили лазню й погубили кобилу; хоча архаровці прямо попереджають: “Ти от що поимей, громадянин законник, герой боротьби й праці… Ні нам до тебе справи ні, ні тобі до нас. А будеш до нас за справою ходити, і ми до тебе прийдемо” (13).
Іван Петрович є тим героєм, що серйозно обмірковує навколишнє життя й поводження людей. Пожежа на складах розГоревся в той час, коли головний герой переживає щиросердечну кризу. Його боротьба за правду й справедливість, як йому здається, нікому в Сосновке не потрібна, і герой починає сумніватися, чи прав він: “Так невже тільки він один це бачить і розуміє, а ніхто більше не бачить і не розуміє? А якщо він один, те навіщо?
Навіщо бачити й розуміти? ” (13). У Сосновке тільки “самоставний” непідкупний сторож дядько Миша Хампо й Іван Петрович відкрито виступають проти злодійства й беззаконь на лісосіках, на складі, у гаражі й магазині – інші упокорилися з новими “порядками”: “… було непокладено, не прийняте, стало покладене й прийнято, було не можна – стало можна, уважалося за ганьбу, за смертний гріх – шанується за спритність і доблесть” (9). Устав боротися один проти всіх, Іван Петрович вирішує виїхати із Сосновки до сина в Хабаровський край, іншими словами, Сосновка “вижила” одного свого праведника. Другого праведника – дядька Хампо – архаровці вбили на пожежі, коли він намагався перешкодити їм красти врятовані з вогню товари.
Невже виправдуються гіркі спостереження Івана Петровича: “Добро й зло перемішалися. Добро перетворилося в слабість, зло – у силу” (16)? Пожежа на складах став серйозним струсом для жителів Сосновки: вони побачили свою роз’єднаність, нахабне поводження архаровців, які підкорили собі все селище, безпорадність селищного керівництва в життєво важливій справі По щастю, вогонь не перекинувся на житлові будинки, а якби перекинувся, то люди нічого не змогли б йому протиставити. Потрясіння від побаченого й пережитого в ніч пожежі випробовують усе: сосновци мовчачи коштують посередині зГорелого складського двору над трупами дядька Миши й мародера-архаровця з жіночим ім’ям Соня, а Іван Петрович утомилося зауважує про себе: “Так воно й водиться: поки без вогню, тужилися вони з Афоней удвох, а налетів вогонь – збіглися й люди” (17). Виправдалося все те, про що на кожних зборах із серцевим болем говорив Іван Петрович, виходить, і один у поле воїн.
Не тільки сосновци начебто б опамятовали завдяки пожежі, але, і головний герой переборов свою щиросердечну кризу, знову повірив у необхідність своєї справедливої боротьби, тому погоджується з Афоней: “Будемо жити” (18). Напередодні пожежі Іван Петрович прийшов додому “через силу” (1) – не стільки від утоми, скільки від моральних сумнівів і почуття безвихідності (він подав заяву про звільнення за власним бажанням): він уже не вериг, що в Сосновке можна що-небудь змінити клучшему. А після пожежі він іде із селища до Ангари, щоб отямитися й заспокоїтися.
Як не дивно, після безсонної ночі по безлюдної пустошке ньому шагается “легко, освобожденно й рівно”, “начебто винесло його нарешті на вірну дорогу” (19). Не тільки головний герой вирішує, що треба жити незважаючи ні на що, але й березнева природа за ніч міняється: увечері, напередодні пожежі, весна наступала якось нерішуче, а ранком Іван Петрович уже почуває подих весни й мріє про зелену траву й квіти, які незабаром прикрасять землю. Отже, Распутін у повісті “Пожежа” повторює свій улюблений композиційний прийом, використана раніше в повістях “Живи й помни”, “Прощання із Запеклої”, – залишає фінал відкритим: головний герой виявляється на розпуття З одного боку, віддати Сосновку на остаточне руйнування архаровцям не можна: адже цей поселокпосле Егоровки став для Івана Петровича батьківщиною, куди він і його земляки вклали свою працю, де на цвинтар поховані його близькі й друзі.
З іншого боку, Іван Петрович – один воїн у поле, якого ненавидять архаровці й засуджують сосновци. Письменник не диктує своєму героєві, як він повинен надходити: Іван Петрович – внутрішньо вільна людина, вона завжди говорить прямо й відкрито, без оглядки на те, хто й що про нього подумає. Відкритий фінал повести привертає увагу читачів до найважливіших моральних проблем: як і заради чого варто жити? Можна припустити, що цю мету й ставив перед собою Распутін
(2 votes, average: 4.00 out of 5)