ВІТМЕН, Волт
(1819 – 1892)
ВІТМЕН, Волт (Whitman, Walt – 31.05.1819, Вест-Гіллс – 26.03.1892, Кемден) – американський поет.
Вітмен виступав з позицій гуманістичного ідеалу братерства всіх людей на Землі. Провідною в його поезії є ідея солідарності всіх на народів і рас. Образ Демократії, що постає в його віршах, тісно пов’язаний з планетарною, космічною єдністю всього сущого.
У поезії та публіцистиці Вітмена відлунюють ідеї та події епохи аболіціонізму (боротьби проти рабства негрів), Громадянської війни між Північчю та Півднем. Вітмен славив красу та
Вітмен народився в сім’ї фермера на острові Лонг-Айленд, неподалік Брукліна. З дитинства почав працювати: складачем і друкарем у газеті, а з 18 років – учителем, отримуючи за свою працю можливість харчуватися в домівках своїх учнів. Проблеми
Уже в ранніх статтях Вітмена виявилися його демократичні симпатії, радикалізм міркувань і поглядів. Він протестує проти поклоніння перед доларом, вбачає у пристрасті до наживи причину спустошення людської особистості (“Хворобливий апетит до грошей”, 1846). Чимало віршів Вітмена присвятив війні за незалежність, оспівав героїчну боротьбу народу, висловлюючи невдоволення порядками, які запанували в країні після війни. Його міркування грунтувалися на ідеалах фермерської демократії.
У 1848 р. Вітмен здійснив подорож на Південь країни. Його вразили краса і велич природи, захоплювали працьовитість і дивовижна різноманітність людей, з якими він зустрічався. Враження переповнювали його. У 1855 р. він видав поетичну збірку “Листя трави” (“Leaves of Grass”), яка згодом принесла йому гучну славу. Протягом усього свого подальшого життя Вітмен доповнював і вдосконалював цю збірку. Лірико-філософська в своїй основі, поезія Вітмена збагачувалася новими темами, які породжував час, кожне нове десятиліття. Але провідною завжди залишалася тема краси життя і величі людини. Оптимістичний пафос поезії Вітмена пов’язаний із широтою його світосприймання, здатністю бачити, відчувати безмежні багатства землі та Всесвіту, захоплюватися ними. “Коли ми опануємо цими безмежними світами, чи буде нам цього досить? – питає поет. – Ні, цього мало до нас, ми підемо ще далі”.
Погляди Вітмена значною мірою зближують його з трансценденталістами, передусім його вірі в існування “наддуші”, елементи якої є у кожній людині, котра відчуває свою єдність з природою. Ця близькість виявляється також і в культі дружби, і в заклику до єднання людей. Ширяючи космічними просторами, думки та уява Вітмена не втрачають зв’язку із земним і буденним. Поет вбачає свій ідеал у сприянні встановленню справедливості та щастя людей. Він звеличує можливості науки та її досягнення: “Слава позитивним наукам! Хай живе точне знання” (“Пісня про себе”).
Вітмен продовжив і розвинув традицію своїх попередників: Ф. Френо, Д. Г. Вітьєра, Ф. Купера Він високо цінував Дж. Н. Г. Байрона, П. Беранже, Жорж Санд, Ч. Діккенса, а улюбленим поетом Вітмена був В. Шекспір, його захоплювало героїчне мистецтво, якому притаманні високі моральні ідеали.
Я втілюю у собі всіх страждальців
І всіх знедолених…
Хто принижує іншого,
Той принижує мене.
Ці слова пролунали у “Пісні про себе”, що відкриває збірку “Листя трави”. Тут же Вітмен дає дефініцію своїх віршів: “Це прапор моїх почуттів, зітканий із зеленого шовку кольору надії”.
У “Листі трави” виразно звучить антирабовласницька тема, виникає образ відважного і зухвалого бунтаря, вірного великій ідеї прогресу та свободи народу. Ліричний герой прагне поєднати свій голос з голосами незліченних поколінь невільників і бунтарів:
До кожного заколотника,
Що йде у в’язницю в кайданах,
Я прикутий рука до руки і крокую
З ним поряд.
У вірші “Підіймайтеся, дні, з ваших бездонних глибин” поет звертається до Демократії:
Крізь громи і блискавки крокуй вперед,
Демократіє! Вражай ворога ударом
Відплатним!
У “Пісні про сокиру” поет стверджує, що велике місто майбутнього розташоване там, “де нема ні рабів, ні рабовласників, де повстане одразу народ проти ницості виборних владців”. У поезії Вітмена ідея свободи тісно пов’язана з ідеєю збройної боротьби. Масовий аболіціоністський рух поет називає “урочистим маршем свободи”. У “Пісні битого шляху”, звертаючись до людей праці, поет кличе їх у дорогу битим шляхом, вперед, до свободи. Він прославляє героїчний подвиг, закликає людей відкинути тривіальну буденність, податися назустріч життю.
Намагаючись осягнути “різноманітні, океанічні властивості Народу”, велич його сил і здібностей, могутність його душі, Вітмен застосував нові поетичні принципи. Він удався до вільного вірша, який нехтує строгим чергуванням наголошених і ненаголошених складів, збагатив строфу довгими словесними періодами, ритмами й інтонаціями сучасної мови. Вітмен також використовує прийоми ораторського мистецтва. Його вірші – звертання до великої аудиторії; кожен рядок – цілком завершена, чітко сформульована думка. Поширеними у поезії Вітмена є питальні конструкції, багаторазові повтори. Багато його віршів тяжіють до пісенної форми, поет і сам називав свої твори піснями: “Пісня битого шляху”, “Пісня на завершення шістдесят дев’ятого року”, “Пісня про сокиру”. Вітмен майже не використовує рим, його вірші грунтуються на ритміці, і їхнє ритмічне розмаїття невичерпне. Уявлення про незліченність, про велетенські масштаби, про грандіозність створюється за допомогою прийому перелічування явищ, предметів, подій. Цей прийом “каталогізації” особливо часто трапляється у пізніх віршах Вітмена.
Під час Громадянської війни (1861-1865) В. був санітаром в армії Північних штатів. Події воєнних років, спілкування із солдатами надихнули його на створення циклу віршів “Барабани б’ють”(“Drum Taps”, 1865), стали основою багатьох нарисів. У віршах повоєнного періоду настрої розчарування, породжені нездійсненними надіями, поєднуються з оспівуванням технічного прогресу країни. У розвиткові техніки Вітмен вбачав досягнення світової цивілізації. У “Пісні про виставку” поет прославляє успіхи Америки, яка розвивається дедалі швидшими темпами, а в прозовій книжці “Демократичні далі”(“Democratic Vistas”, 1871) пише про дух наживи і корупції, що уразив країну.
Одним із перших українських письменників, хто звернувся до творчості Вітмена, був І. Франко. Але широке знайомство українського загалу із поезією Вітмена відбулося завдяки перекладацькій діяльності дипломата, поета і перекладача І. Кушка. У подальші роки до поетичної скарбниці американського поета зверталися В. Мисик і Н. Кащук, В. Коротич і М. Тупайло, В. Моругата В. Коптілов. Складним і багатогранним явищем є “Вітменіана” І. Драча (“Спрага”, “Двадцять вісім”, “Що таке трава?”, “Початок Вітмена”, “До джерел”).
H. Михальська
(1 votes, average: 5.00 out of 5)