Вишня Остап
ЛІТЕРАТУРА XX СТОЛІТТЯ
Вишня Остап (1889-1956)
Народився Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко) 13 листопада 1889 р. на хуторі Чечва біля містечка Грунь Зіньківського повіту на Полтавщині (нині Охтирський район Сумської області) у багатодітній селянській сім’ї. Він закінчив початкову, потім двокласну школу у Зінькові, згодом продовжив навчання в Києві, у військово-фельдшерській школі, після закінчення якої (1907) працював фельдшером – спочатку в армії, а з часом – у хірургічному відділі лікарні Південно-Західних залізниць. Та, як згадував
Перший надрукований твір Остапа Вишні – “Демократичні реформи Денікіна (Фейлетон. Матеріалом для конституції бути не може)” – побачив світ за підписом “П. Грунський” у кам’янець-подільській газеті “Народна воля” 2 листопада 1919 р.
Герой усмішок Остапа Вишні – людина, яка прагне стати кращою.
ЗВЕРНИ УВАГУ
Псевдонім Остап Вишня вперше з’явився 22 липня 1921 р. у”Селянській правді”підфейлетоном “Чудаки, їй-богу!”.
ЗВЕРНИ УВАГУ
Протягом десяти років українською мовою (якщо брати до уваги І численні перевидання) з’явилося близько ста книжок вишнівської сатири і гумору, твори гумориста друкуються в перекладах російською та Іншими мовами братніх народів Радянської країни, наклад їх досягав, як на той час, колосальної цифри. Остап Вишня здобуває визнання самобутнього майстра української сатири і гумору.
ЗВЕРНИ УВАГУ
Ю. Лавріненко писав, що “Вишня залюбки маскувався під простачка, який здебільш з усім погоджується, але від нього повівало казковим “дурником”, перед яким пасують мудреці і королі”.
Тут було надруковано ще кілька фейлетонів молодого письменника, а з квітня 1921 p., коли він став працівником республіканської газети “Вісті ВУЦВК”, розпочинається період його активної творчості і систематичних виступів у радянській пресі.
Виходять одна за одною і збірки усмішок письменника – “Діли небесні” (1923), “Кому веселе, а кому й сумне”, “Реп’яшки”, “Вишневі усмішки (сільські)” (1924), “Вишневі усмішки кримські” (1925), “Щоб і хліб родився, щоб і скот плодився”, “Лицем до села” (1926), “Вишневі усмішки кооперативні” (1927), “Ну й народ”, “Вишневі усмішки закордонні” (1930); двома виданнями, 1928 і 1930 рр. вийшло зібрання “вишневих усмішок” (самобутній гумористичний жанр) у чотирьох томах тощо.
У 1934 р. видатний радянський гуморист був незаконно репресований і зміг повернутись до літературної праці лише в 1944 р. Першим твором, що знаменував повернення письменника до літературної праці, стала “Зенітка”, опублікована в газеті “Радянська Україна” 26 лютого 1944 p., – вона обійшла всі фронти, часто читалася по радіо, викликаючи теплу усмішку в бійців і трудівників тилу та додаючи їм віри в близьку перемогу над ворогом.
Як і раніше, Остап Вишня всім серцем сприймає турботи і клопоти народні – економічні, політичні, морально-виховні, культурно-мистецькі, що сповна засвідчують збірка його політичних фейлетонів і памфлетів “Самостійна дірка” (1945), книжки усмішок “Зенітка” (1947), “Весна – красна” (1949), “Мудрість колгоспна” (1952), “А народ воювати не хоче” (1953), “Великі ростіть!” (1955), “Нещасне кохання” (1956) та інші. Гуморист працює над перекладами творів російської та світової класики – М. Гоголя, А. Чехова, О. Сухово-Кобиліна, Марка Твена, О’Генрі, Б. Нушича, Я. Гашека, Я. Неруди, російських радянських письменників.
Остап Вишня провадив і велику громадську роботу. Він брав участь у діяльності літературних об’єднань “Плуг” і “Гарт”, в організації та редагуванні, разом з В. Блакитним, перших двох номерів журналу “Червоний перець” (1922) і продовжив працю в цьому журналі, коли 1927 р. було поновлено його вихід.
Відома робота Остапа Вишні в оргкомітеті Спілки радянських письменників України та у Всесоюзному оргкомітеті, що здійснювали підготовку до створення республіканської та союзної письменницьких організацій. Після Великої Вітчизняної війни Остап Вишня – член редколегії журналу “Перець” і один із найактивніших його співробітників, член правління Спілки письменників України, інших громадських організацій республіки, учасник численних зустрічей із читачами.
Помер Остап Вишня 28 вересня 1956 р.
“Моя автобіографія” – твір, який має кілька мистецьких пластів: інформаційний (наче відповідь на запитання анкети: дата народження, навчання, входження у літературу); образ ліричного героя; саркастичне ставлення до літературознавчих та критичних публікацій, у яких йшлося про впливи, нахили, формування письменника (“Головну роль у формації майбутнього письменника відіграє взагалі природа – картопля, коноплі, бур’яни”); такі складники, як традиції українського народного гумору, іскристий сміх “Енеїди”; сатирично-гумористичні повісті Квітки-Основ’яненка, інтонації Шевченка (“Вчив мене хороший учитель Іван Максимович, доброї душі дідуган, білий-білий, як білі бувають у нас перед зеленими святами хати… Любив я не тільки його, а й його лінійку, що ходила іноді по руках наших школярських, замурзаних. Ходила, бо така тоді “система” була, і ходила вона завжди, коли треба було, і інколи люто. Де тепер вона, та лінійка, що виробляла мені стиль літературний?”).
У дусі згадуваної “маски” щиросердне зізнання Остапа Вишні про те, як він став письменником: “У 1921 р. почав працювати в газеті “Вісті” перекладачем. Перекладав, перекладав, а потім думаю собі: “Чого я перекладаю, коли ж можу фейлетони писати! А потім – письменником можна бути. Он скільки письменників різних є, а я ще не письменник. Кваліфікації, – думаю собі, – в мене особливої нема, бухгалтерії не знаю, що я, – думаю собі, – робитиму”. І зробився я Остапом Вишнею та й почав писати. І пишу собі…”
ЗАПАМ’ЯТАЙ
Основні твори: новели “Солонський яр”, “Легенда”, “Кіт у чоботях”, “Сентиментальна історія”, “Дорога й ластівка”, “Арабески”, “Я (Романтика)”, повість “Іван Іванович”, “Повість про санаторійну зону”, роман “Вальдшнепи”.
ЗАПАМ’ЯТАЙ
Неперевершений майстер малої прозової форми М. Хвильовий витворив у нашому письменстві власний стиль, своєрідний різновид лірико – романтичної, імпресіоністичної новели. На середину двадцятих років він став визнаним лідером цілого літературного покоління і був незмінним детонатором гострої критичної полеміки про шляхи розвитку пореволюційної української культури, зокрема започаткував знамениту літературну дискусію 1925-1928 рр.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)