“Вищих я не відаю скарбів, ніж мирний труд і щастя в мирнім домі” (за драмою “Ярослав Мудрий”)
Давня Софія. Дивишся і не можеш надивитися на цю пам’ятку, збудовану в ті далекі неспокійні часи, коли на руську землю набігали печеніги і половці. Тоді вставали з мечем до бою на чолі зі своїм великим князем Ярославом усі, кому дорога була рідна земля і могутній красень над Дніпром – Київ. Ярослав Мудрий був великим князем землі Руської. Саме таким змалював його образ у своїй п’єсі І. Кочерга.
Князь турбувався про те, щоб народ жив у мирі. Заради спокою і припинення міжусобиць Ярослав покарав Костянтина, який повстав проти єдності
Ярослав пишається тим, що в його князівських жилах тече кров рідного
Народу. Із гордістю він заявляє:
Мені не треба пишних тих казок,
Що предків нам шукають десь за морем.
Народ мій тут, на рідних цих просторах…
Князева любов до народу поєднана з розвиненим почуттям обов’язку: “Раніш закон, а потім благодать”, – каже він. Ярослав ставить інтереси держави вище за свої власні. І навіть люди, що хотіли його вбити (син Костянтина Микита), ближче пізнавши “розум дивний
Муляр Журейко допомагає йому в тяжку годину, а Микита гине в бою за Київ. Патріот, борець за мир і спокій, Ярослав перемагає печенігів. Він гордо заявляє:
1 поки жив, стояти я клянусь
За руську правду і єдину Русь!
Князь вдячний воїнам за те, що вони здолали ворога. В ім’я слави свого народу Ярослав вирішує увічнити його подвиг:
Там, на полі бою, де я сьогодні ворога побив,
Я дивний храм воздвигну.
Князь збудував незрівнянний Софіївський собор, який і тепер чарує нас красою архітектурних форм, фресок і мозаїк, зустрічає і проводжає сонце, зберігає в своєму золотому куполі його відблиск.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)