Віршовані добутки Харди
З великою силою виразив Харди в останніх романах декадентське подання про людину як про бранця долі, приреченій на одні лише страждань і смерть, і однак він ніколи не відступав від реалістичного зображення дійсності. Саме тому, що він був ще й художник-реаліст, він зумів показати щирі суспільні причини такого положення речей, показати на прикладі долі людей з народу, оголити той економічний і ідейний прес, що давить і спотворює життя його героїв
На різку критику викторианской дійсності у двох його останніх романах англійська буржуазія
У віршах ще повніше, ніж у прозі, Харди розкривається як проникливий лірик, що дивно почуває природу. Він гаряче любить життя, дорожить кожним її проявом,
.. .Побачивши, як яструб великий, з тінями вечірніми схожий, Над темною горою покруживши, обережний і сміливий, Сідає в терник густий, бути може, згадає перехожий: “На це й він не раз, любуючись, дивився”. (Переклад М. Зенкевича)
Але й у поезії Харди не тільки лірик. Він пише ряд антиклерикальних і антимілітаристських віршів, характерний чотиривірш “Різдво 1924 року” про “мир, що оспівують, на землі” і за тисячу дев’ятсот років що вимолили… новий смертоносний газ для війни, пише таку просту, сумно-іронічну пісеньку солдата про “Людину, який він убив”:
Коли б зустрів я Такого хлопчика, Ми сіли б поруч, як друзі, За столик кабачка. У сраженье, як солдат, Його я зустрів И, випустивши в нього заряд, Ухлопал наповал. Напевно, важко Він без роботи жив, Як я, продавши барахло, У солдати надійшов. Так, така Війна! Тих убиваємо ми, Кому б піднесли вина Иль дали б у борг. (Переклад М. Зенкевича)
Головне у Творчості Харди, зрозуміло, проза, а самі значні його добутки-останні романи залишаються в числі кращих пам’ятників реалістичної літератури кінця XIX століття
Сила й повнота в зображенні простих людей, пластичність і цілісність позитивних образів, свіжість і багатство фарб, відсутність схеми вигідно відрізняють Томаса Харди й від його безпосередніх попередників (Джордж елиот і інші викторианци) і від тих, хто в англійській літературі прийшов йому на зміну (Голсуорсі, Уеллс, Шоу, не говорячи вже про натуралістів і декадентів). Саме першим зіткненням добросердих викторианских ілюзій з волаючими протиріччями, що оголилися наприкінці століття, життя – зіткненням, як би сприйнятим через серце й розум останніх аборигенів патріархального англійського села,- і створене неповторна своєрідність трагічного генія Харди.