Вірші й романи енн Бронте

Для всіх майбутніх поколінь, знайомих з літературною спадщиною Шарлотти й емили, вона завжди залишалася “третьої Бронте”, їх “молодшою сестрою”. Її ім’я називалося останнім, а про те, що було написано нею, або зовсім не говорили, або згадували попутно. Як уважали критики, ні в яке порівняння з тим, що було написано її старшими сестрами, добутку енн іти не могли

Забуті протягом багатьох років, вони залучили до себе увага в наші дні й одержали нове життя. Триєдиний по своїй суті історико-літературний феномен, обкреслений поняттями

“сестри Бронте”, не може бути сприйнятий у всій його повноті без романів і віршів енн, які приховують свою таємницю, здатну схвилювати, зворушити, змусити задуматися. енн прожила коротке життя. З 54 написаних нею віршів при житті було надруковано 24.

Інші вийшли посмертно з передмовою Шарлотти Бронте. Обидва романи були опубліковані відразу ж після їхнього написання, але жоден з них не мав настільки піднесених відгуків, як книги її сестер. Тендітна й хвороблива енн із раннього дитинства була серйозної й замисленою. При всій своїй ніжності й схильності до рефлексії вона була наділена щиросердечною

силою й стійкістю. Інтенсивність її внутрішнього життя, готовність протистояти стражданням виявилися вже в ранніх віршах (наприклад, “Голос із темниці”).

Єдина із цілої сім’ї, енн Бронте прийняла методизм із усіма властивими цей протестантському напрямку ригористичними установками. Непохитна твердість у дотриманні моральних принципів поєднувалася в неї з неодмінною суворістю самооцінки. Сила духу й вимоглива доброта спонукали до діючого гуманізму. Цими рисами, властивими їй особисто, енн наділила й своїх героїнь

Коли енн здійснилося п’ятнадцять років, вона початку відвідувати школу мисс Вулер (1835-1838). Закінчення курсу було відзначено нагородою за гарне поводження. Самостійне життя почалося для неї із вступом на місце гувернантки в будинок якийсь мисс Ингхем. Проте, життя в чужому будинку глибоко чужих їй за духом людей виявилася для енн, що відрізнялася надзвичайною соромливістю, нестерпної. В 1840 р. у Гоуорт приїхав молодий священик Вільям Вейтмен. Він був доброзичливо прийнятий у будинку Патрика Бронте. енн полюбила його. У її житті це була єдина любов, але їй було не призначене закінчитися щасливо. В 1842 р. Вільям передчасно вмер. Його поховали на церковному цвинтарі поруч із будинком Бронте. Про свою любов, про скорботу втрати енн писала у своїх віршах

Вірші енн Бронте не належать до яскравих явищ англійської поезії. Вони цікаві як ліричний коментар до життя й долі їхнього автора. Джерело поетичного натхнення енн – Природа, любов до рідного дому. Радість злиття із красою навколишнього світу поєднується з мотивами суму й уболівай. Натхненність пейзажу й сила релігійного почуття – характерні риси поезії енн Бронте. Щиросердечний біль, сум про втрачене щастя не переходять у розпач, не породжують заколотних почуттів і протесту, як це властиво поезії емили, не виливаються з тією силою страсті, який позначені вірші Шарлотти. У двадцять два роки енн уперше побувала в іншому місті, уперше побачила море

Вона відвідала Йорк, що розташований у тридцяти п’яти милях від Гоуорта, і східне узбережжя Англії. Враження були настільки сильними, що назавжди запам’яталися в її пам’яті. Певний час енн знову була гувернанткою, а потім, повернувшись додому, доглядала за хворим братом, долею якого вона дуже опікувалася. Лише раз довелося їй побувати в Лондоні. Разом із Шарлоттой вони відвідали видавця Смита, побували в опері, були на виставці в залах Королівської Академії, оглянули Національну галерею, були присутні на церковній церемонії. Вони обідали в будинку Смита й були запрошені на чай до літературного консультанта Вільямсові. От, напевно, і всі події в короткому житті енн. А про своє світосприймання, про свої думки й почуття вона із властивої їй ретельністю писала в щоденнику й у своїх добутках. Останню у своєму житті весну 1849 р. енн провела в місті Скарборо на узбережжя Східної Англії

Вона приїхала сюди лікуватися від туберкульозу, але надії на видужання не виправдалися. Єдина із всієї сім’ї Бронте, енн похована далеко від будинку, у Скарборо. Перший роман енн Бронте “Агнес Грій” написаний від першої особи. Тон оповідання стриманий і довірливий. Мова йде про події, на перший погляд незначних, але важливих для оповідачки, що правдиво й просто розповідає про себе, уводячи читача в коло своїх повсякденних турбот і переживань. “Книгу цю я початку із твердим наміром нічого не приховувати, – повідомляє Агнес Грій, – щоб ті, хто захотів би, могли одержати користь, осягнувши чуже серце”. Агнес Грій – це сама енн Бронте. Її добуток має автобіографічний характер, і разом з тим це – не тільки оповідання про те, що їй призначено було пережити, коли вона була гувернанткою й виховувала чужих дітей. “Агнес Грій” – одне з характерних явищ літературного життя Англії 40-х років XIX ст., у ньому відобразилися тенденції часу, пов’язані з посиленням інтересу до проблем положення жінки в суспільстві. Багато жінок почали займатися літературною діяльністю

Героїнями цілого ряду тодішніх романів і повістей були гувернантки (“Стара гувернантка” С.-К. Холу, “Гувернантка” леді Блессингтон, “Кароліна” Шервуда). У побут увійшло вираження “роман про гувернантку” (“governes novel”). Поява такого типу добутків зрозуміло: стаючи гувернантками, молоді жінки із середніх шарів суспільства, які мали потребу в заробітку, могли знайти застосування для своїх сил і знань. Втім, енн Бронте, як і Шарлотта, орієнтувалася не на літературний контекст, а виходила зі свого скромного життєвого досвіду, про яке змогла розповісти легко й невимушено. Для героїні “Агнес Грій” порив до нового життя й самостійності при зіткненні з реальністю приводить до розчарування. У роман входить тема втрачених ілюзій

Мрія й дійсність непорівнянні. Агнес переконується в цьому, потрапивши в будинок багатіїв-вискочок Блумфильдов. Нові випробування почалися для неї в сім’ї містера Меррея, власника маєтку Хортон-Лодж. Агнес розуміє, що в неї, гувернантки, є лише одне право – “підкорятися й догоджати”. Розчарування Агнес не прикрашають її серця, не притупляють її “морального слуху”. Зустріч із Вестоном і любов до нього змінюють її життя: “Я с подивом переконалася, що мир аж ніяк не складається лише з Мерреев, Хетфильдов, ешби і їм подібних і що досконалість натури зовсім не добуток моєї уяви”. Героїня енн Бронте осягає просту й вічну істину: найвища радість – в “можливості й бажанні бути корисним”. Роман “Незнайомка з Вайльдфелл-Холу” – добуток значно завершеннее й значимее. Лінійна побудова “Агнес Грій” переміняється складною структурою, розширюються границі зображуваного, заглиблюється психологізм. Письменниця вільно оперує різноманітними тимчасовими шарами, уводячи в роман декількох оповідачів. Звучать різноманітні голоси, зіставляються різні точки зору. Роман грунтується на розкритті таємниці головної героїні Хелен, що оселилася з маленьким сином у похмурому, давно покинутому його хазяями стародавньому будинку єлизаветинських часів, відомому за назвою ” Вайльдфелл-Хол”.

Поява гарної незнайомки привертає увагу навколишніх жителів. Її незалежність і самостійність розпалюють цікавість до її минулого. Історія Хелен і обставини її сімейного життя й становлять основу роману. “Незнайомка з Вайльдфелл-Холу” – роман сімейно^-психологічний. На його сторінках ведуться дискусії про різні аспекти сімейного життя, про відносини подружжя, дітях і батьках, про відповідальність членів сім’ї друг перед іншому. Всі ці проблеми глибоко хвилювали енн Бронте й вирішувалися нею в руслі властивих їй установок. Вона зберігає вірність своїм переконанням, розділеним між нею і її героїнею Хелен Хантингдон: виконувати свій борг, зберігаючи власне достоїнство

Властива енн Бронте сила зорового сприйняття виявилася в зображенні ландшафтів, у лаконізмі й виразності пейзажу. Тонкість бачення, відчуття краси природи, реалії побуту, уміння втілити зоровий образ у художньо-словесний породжують радість від спілкування з миром роману енн Бронте. Літературна спадщина сестер Бронте ввійшло в скарбницю національної англійської культури, одержавши визнання далеко за межами Англії. Особливий успіх випав на долю роману Шарлотти Бронте “Джейн ейр”. На українську мову окремі добутки сестер Бронте перевели Рудницкий і П. Соколовский.