Вірш “Я пам’ятник собі спорудив нерукотворний”, як підсумок творчого шляху поета
Для мене О. С. Пушкін – самий улюблений поет. Пушкінська епоха йде від нас усе далі й далі, але Пушкін від нас не віддаляється, навпаки, з роками він стає нам ближче. Творчість Пушкіна багатогранно. У своїх добутках він міркував на філософські, історичні й соціально-політичні теми, він розкривав всю їхню глибину, використовуючи яскраву антитезу
У вірші “Я пам’ятник собі спорудив нерукотворний…” Пушкін підбиває підсумок своєму творчому шляху. Він замислюється про сенс життя, про особливу місію, що дається кожній людині з його
Я пам’ятник собі спорудив нерукотворний,
До нього не заросте народна стежка.
Піднісся вище він главою непокірливої
Олександрійського стовпа
Що значить “вище”? Пушкіна порівнює духовну й матеріальне, живу поетичну думу й мертвий камінь, і в цьому полягає художня вартість вірша. Головною темою вірша, на мій погляд, є тема пануючи й поета, земного володаря й володаря дум. Геній своєю творчістю сам ставить собі при житті “нерукотворний пам’ятник”, тому що він – голос народу, його пророк. Не хто-небудь, а він сам спорудив собі пам’ятник.
Олександрійський стовп – це найвища у світі колона, уособлення покірності цареві й владі самого царя. Пушкіна був придворним нижчого чина, і в той же час він був людиною найвищого покликання й призначення. Так що ж означає “вище Олександрійського стовпа”? Це можна витлумачити і як перемогу “таємничого співака” над цензурою, перемогу над самодержавством. Пушкіна зіставляє два пам’ятники, пам’ятник матеріальний і пам’ятник духовний. Поет вступає в протиборство з “кумиром” свого часу. Морально Пушкін переміг цього самодержавного “кумир” силою поетичного слова й високою духовністю. Пушкіна дійсно переміг час і простір. Кожний добуток поета неповторно, у кожному своя філософія й краса. Поезія Пушкіна – це тропа до серця самого поета. У поезії він знаходить сили життя, щоб боротися із самітністю, тому що суспільство його не розуміє, не розуміє його філософські погляди
Я вважаю, що творчість Пушкіна – це невичерпне джерело, що, як у казці, напуває “живою водою” усіх, хто до нього доторкається. Воно виховує добрі почуття, які вчать нас любити й розуміти життя. Читаючи й перечитуючи твору Пушкіна, ми щораз відкриваємо для себе щось нове. Уже в першій строфі Пушкін підкреслює народності своєї творчості. Поет “спорудив” собі “нерукотворний пам’ятник”, що вище “Олександрійського стовпа”, тобто колони, поставленої на честь Олександра І на Палацовій площі Впетербурге.
Далі Пушкін говорить про своє історичне безсмертя й пророчо пророкує майбутню широку популярність своєї поезії серед всіх народів Росії. Це повністю здійснилося в Радянському Союзі, коли добутку великого російського поета, переведені на численні мови вільних братніх народів, проникнули в усі куточки нащей великої багатонаціональної країни й зробили ім’я Пушкіна рідній і близькій всій народностям, неї населяющим.
В ІV строфі втримується основна думка всього вірша – оцінка Пушкіним ідейного змісту своєї творчості. Пушкіна затверджує, що право на визнання й любов народу він заслужив, по-перше, високою людяністю своєї творчості (“почуття добрі я лірою будив”); по-друге, своєю боротьбою за волю (“у моє жорстоке століття восславил я волю”, а у варіанті цього рядка він називав себе послідовником революціонера Радищева: “вслід Радищеву восславил я волю”) ; по-третє, захистом декабристів (“і милість до занепалого призивав”).
В останній строфі, звертаючись до своєї музи, Пушкін призиває її, “образи не страшачись, не вимагаючи вінця”, приймати равнодушно хвалу й наклеп і додержуватися власного покликання. Вірш, відповідно до теми, написано в жанрі греко-римської оди. У зв’язку із цим і підбор слів, і інтонація відрізняються врочистістю, височиною. Цьому сприяють уведені поетом слов’янізми: спорудив, главою, тленья, пиит, сущий у ній мова, (тобто народ), велінню й інші. По інтонації “Пам’ятник” являє собою врочисте мовлення народного поета-громадянина, що затверджує своє право на історичне безсмертя
(2 votes, average: 4.50 out of 5)