Віра – персонаж повісті “Княжна Мері”
Віра – персонаж повісті “Княжна Мері”, княгиня, світська дама, коханка Печоріна. Віра відіграє помітну роль у сюжеті повісті. З одного боку, відносини Печоріна з В. та її роздуми пояснюють, чому головний герой здатний панувати над жіночим серцем, з другого – В. представляє інший, у порівнянні з Мері, тип світської жінки.
Вперше про В. згадує доктор Вернер, розповідаючи Печорину про нові мешканців Кавказьких Вод: “… якась пані з новопріезжіх, родичка княгині за чоловіком, дуже гарненька, але дуже, здається, хвора… середнього
Нова зустріч В. та Печоріна проходить на тлі природи і в будинках людей світла, що приїхали на води. Тут вигадливо стикаються життя природна і життя цивілізована. В. розповідає Печоріна, що вона заміжня. Її чоловік – далекий родич княгині Лигово-ської. Він хром, багатий і обтяжений хворобами. В. вийшла за нього, зрозуміло, не люблячи. Вона пожертвувала собою заради сина і дорожить своєю репутацією – знову-таки не через себе. Умовляючи Печоріна познайомитися з Ліговському, щоб частіше його бачити, В. не підозрює про інтригу з Мері, задуману героєм, а коли дізнається, мучиться ревнощами.
В інші хвилини Печорин відчуває силу любові В., яка знову довірила йому до колишньої безпечністю, і сам готовий відповісти на безкорисливу і глибоку прихильність коханої. Йому здається, що В. – “єдина жінка у світі”, яку він “не в силах було б обдурити”.
Але здебільшого, навіть обіймаючи В. і покриваючи її обличчя поцілунками, він змушує страждати, вважаючи, що саме зло, яке він заподіяв В., і є причина її любові (“Може бути, тому – то саме мене і любила: радості забуваються, а суму ніколи! .. ” “Невже зло так привабливо?..”). В. у листі до Печоріна зізнається: “Ні в кому зло не буває так привабливо”. Але цими судженнями вся правда не вичерпується. Печорін приніс В. не одні лише страждання: завжди бажаючи бути коханим і ніколи не досягаючи повноти любові, він дарує жінкам безмежність почуття, на тлі якого любов “інших чоловіків” здається дрібної, приземленою і тьмяною. Тому В. приречена любити Печоріна і приречена страждати. Трагічне кохання – її доля. Наївні спроби приховати роман з Печоріним в кінці кінців не рятують В., і вона мимоволі видає себе, у всьому признався чоловікові. Знову принісши себе в жертву бажанням Печоріна бути коханим (“Я пропала…”,” я для тебе втратила все на світі…”), тепер вона просить тільки однієї – щоб Печорін не полюбив Мері і не одружився з нею.
Тільки втративши В., Печорін усвідомлює, що саме вона несла в собі ту любов, яку він жадібно шукав, і ця любов загинула, бо він виснажував душу В., не наповнюючи її своїм почуттям. І все ж останнє прохання В. Печорін виконав – не полюбив Мері і не одружився з нею.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)