Я ще довго пам’ятатиму ту мить, коли вперше зробив крок на шкільному подвір’ї. Старша сестра, яка на той час вже була школяркою, часто розповідала мені про школу, свою першу вчительку, уроки. Вона розказувала скільки нового та цікавого їм розповідає поважна та спокійна Марія Іванівна, як учні чемно та старанно виконують різні завдання, а на перервах весело та дружно грають усілякі ігри. Ще тоді мене вабили ці шкільні історії і я, ще зовсім маленький, часто уявляв собі як піду в перший клас.
І ось настала ця хвилююча мить. Вже кілька днів
до того мама з сестрою перевіряли чи добре я вивчив свій віршик, який я мав розказати на святковій шкільній лінійці, вибирали мені сорочку, готували шкільну форму та мій перший портфелик. Я вже дуже довго чекав цієї миті, тому багато уявляв ранок першого вересня. І він наступив… Мене розбудила сестричка і сказала, що пора готуватися до школи. Як же я зрадів! Одразу побіг збиратися, щоб не запізнитися на перший в своєму житті урок. Я швиденько одягнувся, поснідав, взяв портфель і ми з сім’єю попрямували на урочисту лінійку.
Моє хвилювання збільшувалося з кожним кроком, і коли ми переступили шкільний поріг,
мої дитячі емоції зашкалювали. Все здавалося таким великим і незрозумілим. “А де ж ті уроки і веселощі про які мені розповідала Іринка?”, – перше про що я подумав. Однак всі емоції вщухли, коли до мене підійшла і взяла за руку моя перша вчителька. Така врівноважена, сердечна та спокійна, вона одразу викликала в мене хороше враження і я зрозумів, що вона впевнено поведе мене в світ шкільного життя.
