Віночки з роду-віку були найкращою прикрасою української дівчини, неодмінною ознакою національного українського вбрання. Український віночок – не просто окраса, а й оберіг, “знахар душі”, бо в ньому є така чаклунська сила, що болі знімає, волосся береже. У справжні віночки впліталося багато різних квітів, кожна квітка щось символізувала. Деревій – символ нескореності, барвінок – символ материнської любові, ружа, мальва, півонія – символи віри, надії, любові. Ромашка у вінку приносила не лише здоров’я, ай добробут та ніжність.
Додавали
любисток, щоб хлопці любили. І обов’язково вплітали калину – символ дівочої вроди та нашої України. Вплітали також безсмертник, незабудки, чорнобривці, волошки, барвінок, цвіт вишні, яблуні та вусики хмелю. Кожна дівчина плела вінок на свій смак, але завжди пам’ятала, що у вінку має бути 12 квітів-оберегів. Віночок мали право носити лише діти й дівчата. Прикрашати голову вінком заміжні жінки, вдовиці права не мали. До віночка в’яжуть кольорові стрічки, які оберігають дівоче волосся від чужих недобрих очей. Стрічки мають бути не коротшими від кіс.
Одягали такі віночки тільки на великі
світа: Великдень, Трійцю, Івана Купала, Спаса. Ідучи до церкви, дівчата також вплітали в коси стрічки: білу – дівчата до 16 років і заручені перед весіллям; блакитну – сироти; червону – у яких уже є парубок; зелену – ті, хто ще не мали парубка; коричневу – коли в родині є тяжкохворий член сім’ї; чорну – коли в родині жалоба. Коли наречена після вінчання знімає дівочий вінок, а свекруха одягає на неї хустку молодиці, – вона роздає присутнім незаміжнім дівчатам по стрічці зі свого вінка на щастя. Якби котрійсь із дівчат не дісталося стрічки, це віщувало б нещастя. Тож стрічок було у весільному вінку значно більше, по кілька стрічок одного кольору.
