Винниченко Володимир Кирилович
ЛІТЕРАТУРА XX СТОЛІТТЯ
Винниченко Володимир Кирилович (1880-1951)
Народився 28 липня 1880 р. в Єлисаветграді Херсонської губернії (тепер Кіровоградська область) в робітничо-селянській родині. Незважаючи на тяжке матеріальне становище родини, по закінченні школи хлопця віддано до Єлисаветградської гімназії, але він не закінчив її, бо треба було добувати якісь кошти на прожиття. До того ж у старших класах гімназії він був членом революційної організації, писав революційну поему, за яку одержав тиждень “карцеру”, і зрештою його виключили
У 1900 р. у Златополі Володимир екстерном склав іспити за середню школу. Незважаючи на виразне небажання вчителів видати учневі атестат зрілості, під натиском директора гімназії здібний юнак його одержав. Наступного року він вступив на юридичний факультет Київського університету, де створив таємну студентську революційну організацію “Студентська громада”. Був ув’язнений як член місцевої організації Революційної Української Партії (РУП). Через кілька місяців Винни – ченка випустили “на поруки” за браком офіційних доказів у “злочині”, але виключили з університету й виселили
У 1902 р. Винниченко заявив про себе як літератор: опублікував твір “Сила і краса” (згодом відомий під назвою “Краса і сила”). Восени через виключення з числа студентів Володимира Винниченка позбавлено права на відстрочення військової служби й забрано в солдати. Проте військової служби він фактично не відбував, бо влада, боячись революційного впливу на товаришів-військових, тримала Володимира під арештом, у канцелярії. Але він, переодягаючись вночі в цивільне, тікав з казарми й віддавав свій час роботі серед київського пролетаріату.
Цю діяльність було викрито, Володимир мав бути заарештований. Довідавшись від військових товаришів із канцелярії роти про те, що готується арешт, Володимир Винниченко скинув солдатську форму й емігрував до Галичини. Там він працював у закордонних партійних організаціях і час від часу нелегально виїздив до України. У Львові Винниченко брав участь у виданні партійних газет “Праця”, “Селянин”, писав брошури й книги на революційні теми.
У 1903 р. при перевозі нелегальної літератури з Галичини до Києва на кордоні Винниченка знов арештовано. Як дезертир і революціонер він був посаджений у військову в’язницю – київську фортецю. За пропаганду серед війська та за дезертирство його мали засудити до військової каторги, а за суто політичне “злочинство” – провіз нелегальної літератури – він мав бути суджений окремо. Після півторарічного перебування у фортеці його звільнила перша російська революція 1905 р. (Винниченка звільнено з фортеці через проголошену амністію). Під час ув’язнення він написав низку літературних творів. Повість “Голота” навіть одержала першу премію “Киевской Старины”.
У 1905 р. Винниченко повернувся під чужим прізвищем в Україну, провадив революційну агітацію серед селян і заробітчан Причорномор’я, наступного року мандрував Україною, написав низку оповідань: “На пристані”, “Раб краси”, “Уміркований та щирий”, “Голод”, ” Малорос – європеєць”, “Ланцюг” та інші.
З’явилась друком перша збірка оповідань “Краса і сила” – і як реакція відгук І. Франка: “І відкіля ти такий узявся? Серед млявої тонко артистичної та малосилої або ординарно шаблонової та безталанної генерації сучасних українських письменників виринуло щось таке дуже, рішуче, мускулисте і повне темпераменту, щось таке, що не лізе в кишеню за словом, а сипле його потоками, що не сіє крізь сито, а валить валом як саме життя, в суміш українське, московське, калічене й чисте, як срібло, що не має меж своїй обсервації і границь своїй пластичній творчості”.
У 1907 р. Винниченко був знову заарештований у Києві й посаджений у знамениту Лук’янівку (тюрма в Києві, де перебували майже всі видатні члени РУП). Через вісім місяців Винниченка випущено. Довідавшись про те, що має бути засуджений за свою політичну діяльність на каторгу, Винниченко ще раз емігрував. У цей період він написав багато творів на соціальні та етичні теми: “Дисгармонія”, “Щаблі життя”, “Контрасти”.
У 1908 р. він перебував у Швейцарії, Італії, Франції, наступного року – у Швейцарії, Франції (Парижі). Протягом 1910-1913 рр. письменник жив у країнах Європи (Франція, Німеччина, Росія), на Галичині, Буковині. В цей час у російському перекладі виходить твір “Чесноти з собою”.
У 1914 р. В. Винниченко повернувся в Україну, перебував на нелегальному становищі. Александринський театр у Петрограді прийняв до постановки п’єсу “Брехня” (“Ложь”).
У 1916 р. він перебував у Москві, Петрограді. Видавав журнал “Промінь”, переїхав у 1917 р. в Україну, став одним з організаторів і керівників Центральної Ради, згодом головою першого українського уряду – Генерального Секретаріату. Після повалення гетьмана П. Скоропадського Винниченко був одним із керівників Директорії – нового уряду Української Народної Республіки.
ЗВЕРНИ УВАГУ
У1930-1932 рр.”Книгоспілка” підготувала до друку “Зібрання творів” письменника у 28 томах, багато оповідань і повістей українською та російською мовами вийшли в Києві, Харкові, Москві, Ленінграді.
ЗАПАМ’ЯТАЙ
Драматургія Винниченка вирізняється гостротою проблем, глибиною психологічних екскурсів, відсутністю шаблонності, образним мисленням, неореалістичними тенденціями, модерном, символізмом, “новими горизонтами” і “обріями”, з яких глядач має змогу проникати в глибини світу півсвідомості. Дійсно, Володимир Винниченко займає виняткове місце в українській літературі й, особливо, в історії української драматургії, українського модерного театру. Його твори значною мірою сприяли модернізації тогочасного українського театру, виведенню його на європейський рівень.
У 1918 р. був арештований гетьманськими офіцерами. Звільнений від арешту через протест української громадськості.
Болісні роздуми Винниченка про роз’єднаність українців відбились у драмі “Між двох сил” (1919). Він розійшовся в поглядах із більшістю членів Директорії й уряду, виїхав за кордон.
У 1920 р. Винниченко приїхав в Україну, але незабаром востаннє залишив її, відмовившись від співробітництва в уряді радянської України.
Протягом 1924-1928 рр. “Рух” видав “Зібрання творів” В. Винниченка в 23 томах.
В оповіданні “Салдатики” змодельовано одну з типових подій, пов’язаних із придушенням селянських заворушень. До села наближається каральний загін, викликаний поміщиком, у якого селяни відібрали напередодні зібране зерно. У центрі твору збентежений, наляканий натовп людей, що чекають розправи. Селян всіляко намагається заспокоювати керівник учорашнього виступу Явтух. Виступаючи перед людьми, він посилався на Євангеліє, де сказано, що кожний зобов’язаний добувати собі хліб “в поті лиця”, доводив, що пани ласо живуть, не працюючи. Отже, зібраний селянами врожай по праву належить їм, а не поміщикові. Тільки так можна відновити справедливість.
І от зійшлися і стали навпроти селянський натовп і солдатська шеренга. Офіцера найдужче вразило те, що Явтух став виправдовувати селянську акцію. Сатаніючи з люті, він брутально накидається на селянина за поставлене запитання, чому солдати йдуть до села.
У вересні 1933 р. В. Винниченко написав відкритого листа до Політбюро КП(б)У, в якому звинуватив Сталіна та Постишева в голодоморі й масових репресіях проти українського народу. Цей лист викликав різке заперечення на пленумі ЦК КП(б)У 1933 p., і з того часу творчість В. Винниченка була піддана гонінням: книжки вилучені з бібліотек і знищені, творчість перестала досліджуватися літературознавцями й вивчатися в школі, ім’я письменника або замовчувалося, або при згадках обливалося брудом і трактувалось не інакше як під тавром буржуазного націоналіста.
Роки війни підірвали вже ослаблене здоров’я Винниченка, в березні 1951 р. письменник помер. Похований на цвинтарі Мужена поблизу Канн у Франції.
В. Винниченко написав понад сто оповідань, п’єс, сценаріїв, статей і памфлетів, історико-політичний трактат “Відродження нації”, двотомну етико-філософську працю “Конкордизм”, чотирнадцять романів (один із них незавершений). В. Винниченко-митець – яскрава індивідуальність, у якій поєдналися найсуттєвіші риси перехідної доби – від критичного реалізму до модернізму. Важливе місце в усьому творчому доробку майстра посідає його драматургія. Особливим успіхом у країнах Західної Європи йшли драми Винниченка “Чорна Пантера і Білий Медвідь”, “Закон”, “Брехня”. їхня тематика, як і тематика інших творів письменника і драматурга, була цілком традиційною – дослідження людської особистості, морально-психологічне випробовування внутрішніх сил людини в боротьбі за утвердження свого “я”.
П’єса “Гріх”. Головна героїня – революціонерка Марія Ляшківська вважає, що в сучасному їй світі нема такого поняття, як гріх, що це пережитки старого світу. Але протягом твору вона змушена змінити свою думку. “Маленький гріх” – зрада товаришів-революціонерів заради благородної мети – порятунку з ув’язнення коханого чоловіка призводить до несподіваних для неї наслідків: Марія потрапляє в залежність до слідчого, бо, боячись викриття, змушена виконувати всі його бажання, видавати по одному своїх товаришів, обманювати друзів і самого коханого, які розшукують зрадника.
Усе це призводить до трагічної розв’язки: доведена до відчаю, усвідомлюючи, що коханий Іван не зрозуміє її зради і не пробачить їй, Марія накладає на себе руки, таким чином вдавшись до одного з найстрашніших християнських гріхів. Отже, протягом твору ми маємо можливість простежити весь шлях духовного руйнування особистості, замислитись над морально-філософськими проблемами драми, їх актуальністю для сьогодення.
ЗВЕРНИ УВАГУ
Основні твори: “Сонячні кларнети”, “Замість сонетів і октав”, “Плуг”, “Вітер з України”, “Похорон друга”, “Сковорода”.
ЗВЕРНИ УВАГУ
У добу тоталітаризму щирий революційно-патріотичний пафос у творчості багатьох митців заступає складна суміш напівщирості й напіввимушеності, настороженості й страху (не кажучи вже про явища пристосовництва й одвертого прислужництва режимові). У творчості Тичини, митця глибоко самобутнього, ця двоїстість призвела до особливо жорстоких психологічних зламів і криз.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)