(образ автора в романі А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”) Читаючи його утвору, можна чудовим образом виховати в собі людини. В. Г. Бєлінський Пушкін… Його ім’я – ім’я геніального російського поета – невіддільно від Росії. З Пушкіна починається розквіт російської літератури, що висунув її на одне з перших місць у світовій літературі. Творчість Пушкіна всіма коріннями йде в грунт національної культури, національної літератури. Роман “Євгеній Онєгін” можна віднести до лірики поета. Лірика Пушкіна – це його поетичний щоденник,
сповідь, це його сокровеннейшие й щирі визнання. Вона веде до пізнання людської душі й через пізнання – до її очищення. Тим самим вона й виховує в людині особистість. Роман “Євгеній Онєгін” вражає мене силою й глибиною виражених почуттів самого автора. Пушкіна як би бере мене за руку й веде в мир цікавих характерів, глибоких потрясінь, сильних почуттів. Але сама головне – це мудрість поета, що розкриває перед нами зміст людського життя, її складність і суперечливість. Він пропонує читачеві прийняти…собранье строкатих глав… Недбалий плід моїх забав, Бессонниц, легких натхнень, Незрілого
й зів’ялого років, Розуму холодних спостережень И серця сумних замет. У його роман вкладено все: розум, серце, молодість, мудра зрілість, мінути радості й гіркі годинники без сну – все життя прекрасної, геніальної й веселої людини. Образ автора в романі – це сам Пушкін. И… “він вічно той же, вічно новий”, він – один з головних героїв роману. Не випадково в романі так багато ліричних відступів. Вони становлять четверту частину роману, майже два глави, і мають автобіографічний характер. У першому розділі поет говорить про свою творчість, про любов: Любові божевільну тривогу Я безвідрадно випробував, Про свою близькість із Онєгіним і різниці між ними: Завжди я радий помітити різницю Між Онєгіним і мною… Пройшла любов, з’явилася муза… У другому розділі Пушкін “той же”, але він уже й “новий”. Він філософськи міркує про життя й смерть; говорить про бажання залишити у світі слід: Прийде, прийде й наш час, И наші онуки в добру годину З миру витиснуть і нас!.. Але я б, здається, бажав, Щоб про мене… Нагадав хоч єдиний звук. Тече вільна далечінь роману. Щиросердечний і духовний мир улюблених пушкінських героїв розсовується, заглиблюється, збагачується. Мудріше і яскравіше стає й внутрішній мир поета, він “той же”, але він і “новий”. У шостому розділі Олександр Сергійович прощається з юністю: Мрії, мрії! де ваша насолода? Ужель і впрямь і справді… Весна моїх промчалася днів? Так, полудень мій настав… Пушкіна дякує юності: …за наслажденья, За смуток, за милі мученья, За шум, за бури, за бенкети, За всі, за все… дарунки! “Він вічно той же, вічно новий”, наш Пушкін. І в сьомому розділі, оспівуючи весну, знову, але на новому життєвому етапі говорить про любов, природу, життя: Як смутно мені твоє явленье, Весна, весна! пора любові! Яке млосне волненье В моїй душі, у моїй крові! У восьмому розділі автор прощається із читачами, з героями роману й зі своїм романом, “як приятель”: Хто б не був ти, про мій читач, Друг, недруг, я хочу з тобою Розстатися нині як приятель. … За цим розстанемося, прости! Він всі “той же”: шляхетний, чесний, відвертий, дотепний і глузливий, але він же й “новий”: повзрослевший, що багато пізнав, що передумав, помудревший: Промчалося багато, багато днів З тих пор, як юна Тетяна И с їй Онєгін у неясному сні Явилися вперше мені – И далечінь вільного роману Я крізь магічний кристал Ще не ясно розрізняв. … Об багато, багато долю отъял! Проаналізувати за невеликий проміжок часу всі ліричні відступи неможливо, але можливо затверджувати, що А. С. Пушкін, залишаючись найвищою мірою Людиною, Особистістю, у той же час як людина, як особистість ріс протягом роботи над своїм романом. “Він вічно той же, вічно новий”.
