ВІКТОР КАВА
Серед чарівної чернігівської природи, де зелені горби переходять у глибокі балки, де тихо несуть свої води Удай та Лисогір, у селі Поділ народився Віктор Кава. Батьки його, Іван Васильович та Уляна Володимирівна, вчителювали, хоч самі були дітьми неписьменних хліборобів. У сім’ї пишалися своїм родом, бо прадіди по материній лінії були реєстровими козаками Прилуцького полку. Віктор мав змогу часто слухати казки, пісні, загадки, яких бабуся, Уляна Григорівна, знала безліч.
З дитячих вражень у Віктора найяскравіше вкарбувалися в пам’ять
Дитяча пам’ять зберегла згадку і про першу вчительку Поліну Семенівну, і про перші уроки без дзвінка й годинника, без зошитів і шкільного приладдя. Зберігся спогад і про першого вивченого вірша (“Тихесенько вітер віє…”), якого старанно переписав і відіслав на фронт батькові.
А потім закінчилася війна, повернувся додому батько, хоч і зранений. Окрім тисяч вихованців, Іван Васильович залишив по собі ще й дві збудованих ним школи – у
Вірші Віктор почав писати рано, ще в дитинстві. Школу закінчив із золотою медаллю. Прийшов на співбесіду до декана фізичного факультету Київського університету, а той, вислухавши абітурієнта, порадив Вікторові займатися журналістикою. Довго ще хлопець писав вірші, але сам же ними був незадоволений. І наважився одного разу показати свій поетичний доробок Павлові Тичині. Тичина й порадив юному поетові спробувати себе у прозі для дітей (бо у нього вже були вірші про дітей).
Перше оповідання В. Кави “Білі іскри” було надруковане в газеті “Літературна Україна” у 1961 році, а через два роки він дебютував збіркою у видавництві “Веселка”.
Володимир Іванович написав для дітей чимало книжок: “Історія одного велосипеда”, “Мені не страшно”, “Так пахла тиша”, “Прогуляний день” та інші, якими засвідчив глибоке знання дитячої психології.
Його творчість відзначена премією імені Лесі Українки, а окремі твори перекладені іноземними мовами.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)