Війна й мир як психологічний роман

У самому загальному виді тему роману “Війна й мир” можна сформулювати так: людина у величезному світі, у Толстого – на війні й у мирному житті. Якщо людина поставлена в центр добутку, те, природно, роман повинен бути психологічним, тому що в ньому автор приділяє велику увагу опису різних щиросердечних станів своїх героїв і “історії душі”, тобто зображенню становлення й розвитку характеру й переконань людини. Російські письменники – попередники Толстого – показували у своїх добутках переважно історію людської душі (М. Ю. Лєрмонтов

в “Герої нашого часу”), протистояння героя суспільству (О. С. Пушкін в “Євгенію Онєгіні”), пристосовність героя до суспільних вдач (М. В. Гоголь в “Мертвих душах”), вплив сімейних відносин на характер героя (І. А. Гончарів в “Обломове”), Толстой в “Війні й світі” з’єднав всі ці описи, показав їхню взаємодію протягом людського життя. Всіх героїв роману можна розділити на дві групи – на улюблені й нелюбимих, тобто на позитивні й негативних, з погляду автора. Улюблені герої – люди з багатим духовним життям, чуйно сприймаючий навколишній світ, захоплені пошуками гідної життєвої мети.

Це

князь Андрій, Пьер, Наташа, князівна Марья й деякі другорядні герої (масон І. А. Баздеев). До нелюбимого ставляться всі ті персонажі, які, на думку письменника, живуть неправильно. Для них головне в житті – багатство, успіх у суспільстві, плотські насолоди, їх відрізняє крайній егоїзм. Вони впевнені, що все у світі призначено для задоволення їхніх бажань. Це насамперед сім’я Курагиних (князь Василь, елен, Анатоль і Іполит), Жюли Карагина, Борис Друбецкой, Берг і т. д. Отже, багатим внутрішнім життям живуть тільки улюблені герої Толстого, тільки їх різноманітні й глибокі думки докладно описуються у романі.

Говорити про негативних героїв з їхніми примітивними думками й тваринними бажаннями письменникові нецікаво. Зображуючи духовний мир позитивних героїв, Толстой використовує різні прийоми, які вже зустрічалися в добутках російських письменників. Це, наприклад, внутрішній монолог. Ілюстрацією подібного прийому можуть служити міркування Пьера після дуелі з Долоховим.

Пьер хоче зрозуміти, як він дійшов до такого життя (сумнівна слава обманутого чоловіка, публічний скандал на врочистому обіді у дворянських зборах; дуель, де він ледве не вбив людину), і зізнається собі, що сам у всім винуватий: він кілька років назад сказав елен “люблю”, а сам не любив (2, 1, VІ). Товстої застосовує для опису внутрішнього миру героя психологічний портрет і особлива увага при цьому приділяє очам, які називає “дзеркалом душі”. Князівна Марья, за словами автора, була некрасива, але її особа зовсім мінялася завдяки виразним очам. Вони лучилися любов’ю й щастям, коли вона дивилася на брата або дітей И князь Андрій, і Наташа, і Микола Ростов, і навіть недалека “маленька княгиня” Ліза – усі забували про некрасивість князівни в її щасливі мінути (1,1, XXV). Досить мінливий портрет Наташи.

Іноді вона невідхильно приваблива, наприклад у день свого першого балу. Зовсім по-іншому виглядає Наташа в день від’їзду з Москви. Вона уривається в кімнату, де розмовляють її мати й Берг, і кричить “зі знівеченим злістю особою” так, що всі лякаються: “Це гидота! Це мерзенність!

Етого не може бути, щоб ви наказали не брати поранених!” (3, 3, XVІ). В улюблених героїв Толстого портрет “текучий”, тобто письменник не дає їм відразу закінченого портрета, як, наприклад, Тургенєв у своїх добутках.

Портрети позитивних героїв у Толстого міняються протягом роману, тому що самі герої розвиваються й змінюються. А в портреті елен Толстой увесь час відзначає красу, спокій і одноманітну посмішку в самих різні ситуаціях Через цього особу елен сприймається як маска, що приховує щиросердечну порожнечу. Тільки образи улюблених героїв розкриваються через психологічний пейзаж: вони чуйно розуміють природу, знаходять у ній живий відгук своїм думкам. Це, звичайно, дві знамениті сцени роману – уявні розмови-спори князя Андрія зі старим дубом навесні й улітку.

Це дивне відчуття Наташи в театрі, коли вона слухає оперу, сидячи в ложі з елен. Наташа ніяк не може повірити в реальність подій на сцені, тому що бачить, що місяць – це дірка в полотні, а леc – грубо намалеванние декорації елен же й інша публіка цілком задоволені грубою підробкою теперішньої природи. Сни героїв дозволяють розкрити їх сиюминутное щиросердечний стан і потаєні думки. Наприклад, сон Пети Ростова перед останнім боєм свідчить про щиросердечну чистоту, мрійність цього хлопчика. Андрій Болконский у сні побачив свою смерть і примирився сней.

Пьер у сні після Бородінського бою осягає сутність життя, як вона представлялася самому Толстому. Письменник часто використовує прийом, якому можна назвати “діалог очами”, тобто герої розуміють думки один одного без слів. Складні почуття прочитав князь Андрій по особі Наташи, коли запросив її на вальс: “Те завмираюче вираження особи Наташи, готове на розпач і на захват, раптом освітилося счастливою, благодарною, детскою посмішкою.

“Давно я чекала тебе”, – начебто сказала ця перелякана й щаслива дівчинка своею проявившеюся через готові сльози посмішкою…” (2, 3, XVІ). Цікаво спостерігати, як згодом міняється настрій князя Андрія, коли він думає про померлу дружину. Коли він приїжджає в Лисі Гори після поранення, він застає Лізу вже в несвідомому стані У її особі він читає докір собі, тому що сам усвідомить, що раніше несправедливо й жорстоко ставився до дружини.

На могилі Лізи Болконский наказав установити пам’ятник – скульптуру ангела, привезену з Італії. Невідомий скульптор випадково додав особі ангела вираження, що чимсь нагадувало князеві Андрію Лізу і її останній погляд-докір: “Ах, навіщо ви це із мною зробили?” (2, 2, VІІІ). Так власна чуйна совість дорікає героя. Але от проходить час, життя триває, важкі спогади затуляються новими враженнями, у Втішному князь Андрій зустрічає Наташу й дивується її життєлюбству.

Після цього він дивиться на знайомий портрет Лізи й раптом зауважує зміну: “Вона вже не говорила чоловікові колишніх страшних слів, вона просто й весело із цікавістю дивилася на нього” (2, 3, ІІІ). Крім звичайних способів розкриття внутрішнього миру героїв, Толстой використовує новаторський прийом, що Н. Г. Чернишевський назвав “діалектика душі”. Критик побачив новаторство письменника в тім, що Толстой від зображення зовнішніх проявів “життя серця” звернувся до аналізу й зображення процесу психічного життя (Н. Г. Чернишевський “”Дитинство й Отроцтво”. Твору графа Л. Н. Толстого” 1865). Іншими словами, Толстой передає не тільки самі думки героя, але й рух думки, перетекание однієї думки в іншу.

Раніше в художній літературі цього ніхто не зображував. З “Війни й миру” можна привести безліч прикладів такого опису психологічного стану героїв, що доводить важливу ідею: діалектика душі – це свідомий прийом Толстого. От Пьер наприкінці другого тому вертається додому після розмови з Наташей, який він ненавмисно зізнався в любові, бажаючи утішити її. Він їде в санях по зимовій Москві й дивиться на нічне небо, де сіяє комета 1812 року.

Герой згадує, що поява цієї комети тлумачиться як ознака всяких жахів і навіть кінця світу. Однак “у Пьере світла зірка ця з довгим променистим хвостом не збуджувала ніякого страшного почуття. Навпроти, Пьер радісно, мокрими від сліз очами, дивився на цю світлу зірку (…

). Пьеру здавалося, що ця зірка цілком відповідала тому, що було в його розквітлій до нового життя, розм’якшеному й підбадьореній душі” (2, 5, XXІІ). Або опис тужливого стану Наташи напередодні святок: “…переконавшись, що всі покірні, але що все-таки нудно, Наташа пішла в залу, взяла гітару, села в темний кут за шкапчик і стала в басі перебирати струни, виробляючи фразу, що вона запам’ятала з однієї опери, чутої в Петербурзі разом із князем Андрієм Для сторонніх слухачів у їй на гітарі виходило щось, що не мало ніякого змісту, але в її уяві через ці звуки воскрев цілий ряд спогадів” (2, 4, ІX). Діалектика душі простежується не тільки в окремих складних переживаннях, але й у багаторічних роздумах героїв.

Про це свідчать духовні шукання улюблених героїв Толстого – князя Андрія й Пьера. Підбиваючи підсумок сказаному, необхідно відзначити, що Толстой у романі “Війна й мир”, зображуючи духовне життя своїх улюблених героїв, використовує всі традиційні прийоми: психологічний портрет, психологічний пейзаж, внутрішній монолог. Крім того, Толстой застосовує новий спосіб психологічного розкриття героя – діалектикові душі, що є “мікроскопічним” прийомом опису морального миру героя. За діалектикою душі в Толстого коштує діалектика життя в її нескінченному русі й різноманітті Зображення духовного миру людини в Толстого новаторське, тобто відрізняється від психологічних принципів, якими користувалися інші російські письменники. Пушкіна в прозаїчних добутках взагалі не заглиблювався в психологічний аналіз характерів своїх героїв.

У нього діалектикові душі заміняла ланцюг учинків, які свідчать про щиросердечний настрій персонажа. Пушкіна розкривав характери героїв через їхнє поводження й відношення до навколишнім. Російським письменникам після Пушкіна здалося недостатнім зображувати вчинки героя, навіть мотивовані певним настроєм. Лєрмонтов у романі “Герой нашого часу” розповів “історію душі людської” (Передмова до журналу Печорина) і дав чудові приклади використання психологічного портрета, психологічного пейзажу, внутрішнього монологу.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Війна й мир як психологічний роман

Categories: Шкільні твори

Links