Кривулин Віктор Борисович

Кривулин Віктор Борисович (p. 1944) – поет, прозаїк, літературний критик, есеїст. Закінчив філологічний факультет Ленінградського університету. В 70- 80-і рр. – одна із провідних фігур ленінградського андерграунда. В 1976-1981 р. разом з Т. Горичевой, Л. Рудкевичем і Б. Гройсом випускав самиздатский журнал “37″, в 1980 р. разом із С. Дедюліним – журнал “Північна пошта” Розвивав у своїй Творчості традиції модерністського мистецтва

З 1962 по 1985 р. у періодиці Кривулин надрукував у цілому п’ять віршів. На Заході публікувався в журналах “Континент”,

“Грані”, “Синтаксис”, “Вісник РХД”, “Новий журнал”, “22″, “Луна”, “Ковчег”, “Стрілець”, “Гнозис”, газетах “Російська думка”, “Панорама”, “Наша країна” і ін. Випустив книгу віршів у видавництві “Ритм” (Париж, 1981) і “Вірші” у видавництві “Бесіда” (т. 1-2, Париж, 1987-1988).

У СРСР Кривулин почав систематично публікуватися в роки гласності (“Джерело”, “Веселка” (“Vikerkaar”), “Вісник нової літератури”, “Нева”, “Мистецтво Ленінграда” і т. д.). В 1990 р. журнал “Вісник нової літератури” надрукував роман

Кривулина “Шмон”, що складається з однієї фрази, оформленої за принципом “потоку свідомості”.

Асоціативна метафоричность – характерна риса образному системи добутків Кривулини-поета. В 80-і рр. у його творчості здійснюється переорієнтація на постмодернізм. Як модерністські, так і постмодерністські вірші Кривулина представлені в збірнику “Звертання” (1990). Добутку останнього років – по перевазі постмодерністські – увійшли в збірники віршів “Концерт за заявками” (1993), “Остання книга” (1996/.

Менший резонанс, ніж концептуалізм, одержала на рубежі 80-90-х рр. постмодерністська поезія метаметафористов, хоча деякі зі знавців цінують її вище концептуалистской. Можливо, публіка далека від проблем, що цікавлять цих авторів, можливо, уловлює в їхніх добутках дефіцит оригінальних, значних ідей, чого не викупає навіть віртуозна техніка. Момент топтання на місці, самоповторення метаметафористов досить відчуємо. Не без втрат, але все-таки вдається підтримувати свою репутацію Олексієві Парщикову (“Фігури інтуїції”, 1989; “Вибір місця”, 1994); Тетяні Щербині (“00″, 1991; “Життя без”, 1997), деяким іншим поетам. Зате по-справжньому розкрився, звернувшись до постмодернізму, Віктор Кривулин

Протягом багатьох років головним об’єктом творчості Віктора Кривулина була культура. Силоміць поетичного слова художник як би пожвавлював гравюру, гобелен, картину, архітектурне спорудження, сторінку книги, легендарний або історичний епізод, витягаючи релігійний, моральний, эстетический зміст послань, адресованих століттям. Наполегливість, з який він звертався до культурної спадщини, поринаючи в нього з головою, – свідчення не тільки тяжіння до прекрасного, але й потреби “піти” у культуру, щоб урятуватися від “зборів старечих і радостей свинячих”. Сфера літератури, мистецтва, релігії була для поета духовним оазисом, перебування в якому дозволило не задихнутися в повсякденності. Не дивно, що культура стає у творчості Кривулина мірилом життя. В 80-і рр. поет всі частіше прибігає до деконструируемим цитацій як засобу культурфилософской характеристики своєї епохи, у деяких випадках використає й елементи поетики соц-арта. Основні джерела цитації – Біблія, художня Література, живопис

Нерідко Кривулин дає саме картину життя, звертається до “жанрових сцен”, “пейзажам”, “натюрмортам”, але наповнює їхнім Символіко-філософським змістом. Так, у циклі “Два натюрморти” (1989) мистецтво й життя “просвічують” один одного. Картина в Кривулина здатна виявитися більше “живий”, чим навколишня реальність, а головне – більше одухотвореної, светоносной, що гіпнотизує людини нез’ясованою притягальною силою, так що хочеться перейти усередину її й оселитися там. Вона втілює те, чого бракує людям у повсякденній дійсності: красу, гармонію, духовно-емоційну міць. За описом картини проступає смутно-желанний ідеал миру іншого, котрий символізує поняття “Світло”, заперечуючи ту страшну, що перекручує людини життя, що його оточує:

Я уражений я в обоє очей дивлюся схожий на глазунью дивлюся як горілка на склянки із глибини своєї зеленої – я бачу Світло ненаселений пустующий обітований

Багато хто з використовуваних Кривулиним метафор і акцентують збідніння, вгасання, умертвіння життя, відсутність у ній якостей, властивому природному, повноцінному буттю. В “Віршах з Кировского району” (1990) безжиттєвий пейзаж пустелі асоціюється з агонією самого життя, мерзенність міського запустіння з’являється як дзеркальне відбиття розвалу й розпаду. Проміжні зв’язки між поняттями в поета нерідко опущені; досить виявляється натяку, що випадково вирвалося слова, і, по суті, будь-яка деталь виступає як значимий символ цілого

У вірші “Об’єкт експерименту” (1989) життя масових людей відтвориться за допомогою співвіднесення дійсності з картиною Сезанна “Аматори абсенту”, знижений варіант якої дає Кривулин. Поет живописует результат расчеловечивания людину, що втрачає значення суб’єкта, що перетворюється в об’єкт державного диктату й маніпулювання, приреченого на запрограмоване існування. Не маючи можливості реалізуватися, багато хто йдуть в “штучні рай” (Бодлер), в алкоголь, токси-команию (якщо й алкоголь не по кишені). Майже повна відсутність розділових знаків, суцільний текст підсилюють відчуття абсурду, п’яного марення

Не прибігаючи до прямих політичних формулювань, Кривулин відтворює вбивчий по своїй приниженості, безплідності, безвихідності спосіб життя, що позбавляє людину волі, перспектив, ідеалів. Поет нескінченно жалує нещасного токсикомана, що готовий на вживання клеячи замість абсенту й, більше того, сама життя якого стала “замінником” повнокровного існування


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Кривулин Віктор Борисович

Categories: Нові твори

Links