Викриття чиновництва на сторінках п’єси А. Н. Островського”Дохідне місце”
ВИКРИТТЯ ЧИНОВНИЦТВА НА СТОРІНКАХ П’ЄСИ А. Н. ОСТРОВСЬКОГО “ДОХІДНЕ МІСЦЕ” В 1856 році Островський написав комедію “Дохідне місце”. Діючі особи п’єси – чиновники різних рангів, від Цивільного генерала Вышневского, що досяг більших чинів і багатств, до безіменних молодих чиновників, прислужую-старому служаці Юсову, секретареві Вышневского. Комедія з’явилася в пресі в 1857 році, коли вже ста позначатися контури “нової, буржуазної Росії, ВЬ1Раставт11 із кріпосницької епохи”. У цей період визначається ін” ? ципиальное
Недарма “Дохідне місце” заборонили ставити на сцені. Тільки після скасування кріпосного права, в 1863 році, п’єса була дозволена до постановки. Островський прекрасно знав побут чиновників. Згадуючи свою
Всупереч лібералам, що думали, що всі недоліки в діяльності бюрократичної машини царської Росії є наслідком зіпсованості окремих людей, Островський у своїй комедії розкриває соціальні коріння хабарництва й самодурства в чиновницькому середовищі. Він не просто описує темний мир чиновництва, що живе доходами з “кривосудия й усілякої неправди”, що твориться їм у судах і інших казенних закладах,- драматург викриває сам світогляд цих хабарників і самодурів. Характеризуючи в статті “Темне царство” самодурство в чиновницькому світі, Добролюбов писав: “У сфері чиновницької воно ще гаже й обурливіше, ніж у купецької, тому що тут справа постійно йде про спільних нтерес і прикривається ім’ям права й закону…
Законів ніяких ніхто не визнає, чесності ніхто в користь взяти не може, розуму не визначають інакше, як здатністю нажитися, главною чеснотою визнають смиренність перед волею старших “. Старий чиновник Юсів – сама яскрава фігура в комедії по мальовничості зображення й по викривальній силі. Юсів здається не злим і не сварливою людиною. Він навіть похваляється тим, що любить “виводити в люди” молодь без роду, без плем’я, і дійсно “виводить” малограмотного чиновника Бе-Логубова, але робить це не по доброті щиросердечної: захищаючи Белогубову і йому подібним, Юсів забезпечує собі слухняних пособників
Він переконаний хабарник. Торгівля законом – для нього життєве правило, навіки встановлене на благо чиновників, ЙХ і малих. Чиновник, що не бере хабарів і проповеду-й обов’язковість чесності, для Юсова – ворог і вольноду-юсоб не приховує, що хабарничає, як не приховує свонравственного порядку й державного закону. o. Таких же переконанні тримається й генерал Вышневскии, і моой чиновник Белогубов, і вдова-чиновница Кукушкина, і її чь Юлинька. Вони всі не випадкові люди, а типові перед-тавители царської бюрократії
В очах Островського, як указував Чернишевський, взяточ-ячество “не довільний злочин декількох дурних лю-їй а старий звичай, тісно зв’язаний з багатьма іншими звичаями, настільки ж важливими й шкідливими, з багатьма корінними поняттями про життя”. Юсів обурений критикою на адресу начальства: “Кабы Аристарх Владимирыч при його розумі так знав закони й всі порядки так, як його попередник, ну, і кінець… кінець… і розмовляти чогось
Поїдь за ним, як по залізниці. Так ухопилися за нього, та й ступай. І чини, і ордена, і всякі вгіддя, і будинку, і села з пустищами. Дух захоплює!” Всій згуртованій касті чиновників у комедії протипоставлений Жадов – парубків з університетським утворенням
Почуття глибокого обурення викликає в Жадова неправда, з який він зіштовхується у своїй практичній діяльності. “Як я буду мовчати, коли на кожному кроці бачу мерзенності? Я ще не зневірився у людину й думав, що мої слова зроблять на них дія”. Але в Жадова не вистачає сили волі на боротьбу з несправедливістю. Під тиском сімейних обставин він іде, зрештою, просити дохідного місця у свого дядюшки Вышневского.
Жадов сам знає, що не здатно до боротьби, але він людина нового часу й представник демократичного середовища. Яка б не була його особиста слабість, за ним – сила нової суспільної думки. “…Завжди були й будуть слабкі люди. От вам Доказів – я сам”,- говорить Жадов Вышневскому, але отут е вказує старому генералові-хабарникові на людей нового, демократичного табору: “…
Чуються енергійні вигуки про-тив суспільного зла… починає створюватися суспільну Думку… у юнаках виховується почуття довге, почуття спра-6Дливости, і воно росте, росте й приносить плоди. Не побачите ВЬ1> так ми побачимо…” Островський не приховує слабостей Жадова, його безсилля перед ^Рократической середовищем, його бездіяльності, хоча у вуста героя письменник вкладає багато своїх думок. Як писав Добпот°ио Островський, “без сумніву, співчував тим прекрасним вец які говорить Жадов; але в той же час він умів почувствов що змусити Жадова робити всі ці прекрасні речі – знаъ би спотворити теперішню російську дійсність”.
У фіналі комедії Островський з винятковим томить ством зображує поводження Юсова й Вышневского. “…Юсів пише Добролюбов,- довідавшись, що все відомство Вышневского про дане під суд, виражає искреннее переконання, що це по гріха”, нашим – покарання за гордість…” Вышневский т же саме пояснює, тільки трохи рациональнее: “Моя швидка ка рьера й помітне збагачення – озброїли проти мене сильних людей…” І, сходячись у цьому поясненні, обоє адміністратора ос-таются потім зовсім спокійні совестию щодо законності своїх дій…
Та й отчого б не бути їм спокійними, коли їхня діяльність, так само як і всі їхні поняття а прагнення, так гармоніюють із загальним ходом справ і пристроєм “темного царства”? Комедія “Дохідне місце” збудила ненависть хабарників, кріпосників і одержала високе визнання з боку кращих людей свого часу. І зараз “Дохідне місце” не сходить зі сцен кращих театрів, продовжуючи боротися з темними сторонами життя, викриваючи пороки, затверджуючи щиру шляхетність
(2 votes, average: 4.50 out of 5)