Страшний час на сторінках “Донських розповідей”

Михайло Олександрович Шолохов прийшов у літературу з яскравими, самобутніми й суворими добутками про громадянську війну. Революція зламала й перевернула старий мир, і із глибини суспільства до світла, Творчості, творенню нового вийшли мільйони відкинутих старим миром людей, що затверджували тепер своє право не тільки на існування, але й на мир, і на землю, і на волю, і на працю. Цей новий споруджуваний мир виявився жорстоким до тих, хто втратився багатства й привілеїв, і тому чіпляється за все, що було в минулому в їхніх руках: за власність, владу,

душі людські. На Доні, як і по всій Росії, нове схлестнулось зі старим у смертельній сутичці. Червоні, по поданню багатьох станичників, “вторглись у козачий споконвічний побут ворогами, життя дідову, звичайну, вивернули навиворіт, як порожня кишеня” (“Чужа кров”). Але вже пробивалися й затверджувалися, насаджувалися й зміцнювали нові думки й почуття, нові відносини між людьми

З образою неизбывной, “як полинь на вітрі”, живе старий Гаврило. Здається, усе пропало: “…ламала худобина бази, гнили крокви розкритого бурою катуха”, коли стало зрозуміло, що син не повернеться, сгинул він

разом з військом Денікіна, що відступає до Новоросійська. Але людське серце здатне на багато чого, і поступово “прикипіло” воно до урятованого й виходженому продразверстнику. Простий хлопець, робітник-більшовик утягує старих у нове життя

У розповіді “Червоточина” показана діаметрально протилежна ситуація. Із заможної родини йде молодший син Степанко в ряди комсомольців. Мучається хлопець, коли бачить жадібність і злість батька

Їхні шляхи усе більше й більше розходяться. “Відпала від нього родина!” І почуває Степанко, що “у серце немає вже ні колишньої кревної любові, ні жалості до цього нещадного б’ю-людині, що зветься його батьком”.

Гине ж Степанко зі святою вірою в загальне щастя. Нікого не обійшла ця жорстока боротьба. У неї утягнені все: старі, жінки, діти

Діву даєшся, як хтось міг уцелеть у цій кривавій мішанині (“Нахаленок”). У розповіді “Шибалково насіння” Шолохов показує, що життя йде вперед незалежно від катастроф. Її неможливо зупинити, вона мудріше будь-яких людських теорій. Діти народжуються навіть у перервах між боями, життя тріумфує над смертю

Вона вчить гуманізму самих з вояків. “- За ноги його так об колесо! Що ти з ним страждаєш, Шибалок? – говорили, бувало, козаки

А мені шкода постреленка до крайності. Думаю: “Нехай ростуть, батьке в’язи згорнуть – син буде владу радянську обороняти. Усе пам’ять по Якову Шибалку буде, не бур’яном помру, потомство залишу…” Закінчується розповідь пророчою фразою: “Він у нас трошки з більшовиків, кусатися – кусається, нема чого гріха таїти, а злізу з нього не виб’єш!..

” Згодом у своїх добутках про Велику Вітчизняну війну Шолохов покаже стійкість і Алл С о ч. Р У героїзм цих людей, породжених громадянською війною, що виросли у важкі роки соціалістичного будівництва. Саме це покоління відстояло й зберегло волю й незалежність у смертельній сутичці з фашизмом. А джерела й сила цього героїзму там, у громадянській війні, так геніально показаної Шолоховым.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Страшний час на сторінках “Донських розповідей”