Виклад трилогії Симонова “Живі й мертві”. Книга друга
СОЛДАТАМИ НЕ НАРОДЖУЮТЬСЯ. Новий, 1943 р. Серпилин зустрічає під Сталінградом. 111-я стрілецька дивізія, який він командує, уже шість тижнів як оточили угруповання Паулюса й чекає наказу про настання. Зненацька Серпилина викликають у Москву. Ця поїздка викликана двома причинами: по-перше, планується призначити Серпилина начальником штабу армії; по-друге, його дружина вмирає після третього інфаркту. Приїхавши додому й розпитавши сусідку, Серпилин довідається, що перед тим як Валентина Єгорівна занедужала, до неї приходив її син. Вадим був нерідним
Провівши Серпилина, підполковник Павло Артем’єв вертається в Генштаб і довідається, що його розшукує жінка на прізвище Овсянникова. Сподіваючись одержати відомості про сестру Маші, Артем’єв їде по зазначеному в записці адресі, у будинок, де до війни жила жінка, що він любив, однак зумів забути, коли Надя вийшла заміж за іншого
… Війна почалася для Артем’єва під Москвою, де він командував полком, а до цього він з 1939 р. служив у Забайкалье. У Генштаб Артем’єв потрапив після важкого поранення в ногу. Наслідку цього поранення усе ще дають про себе знати, однак він, тяготячись своєю ад’ютантською службою, мріє скоріше повернутися на фронт
Таня повідомляє Артем’єву подробиці смерті його сестри, про загибель якої він довідався ще рік назад, хоча не переставав сподіватися на помилковість цих відомостей. Таня й Маша воювали в одному партизанському загоні й були подругами. Вони зблизилися ще сильніше, коли з’ясувалося, що Машин чоловік Іван Синцов виніс Таню з оточення. Махаючи пішла на явку, однак у Смоленську так і не з’явилися; пізніше партизани довідалися про її розстріл. Таня також повідомляє про смерть Синцова, якого Артем’єв давно намагається розшукати. Вражений оповіданням Тани, Артем’єв вирішує допомогти їй: забезпечити продуктами, спробувати дістати квитки до Ташкента, де живуть в евакуації Танины батьки. Виходячи з будинку, Артем’єв зустрічає успевшую вже овдовіти Надю, а повернувшись у Генштаб, у черговий раз просить про відправлення на фронт. Одержавши дозвіл і сподіваючись на посаду начальника штабу або командира полку, Артем’єв продовжує піклуватися про Тане: віддає їй Машини вбрання, які можна буде обміняти на їжу, організує переговори з Ташкентом, – Таня довідається про смерть батька й загибелі брата й про те, що її чоловік Микола Колчин перебуває в тилу. Артем’єв відвозить Таню на вокзал, і, розстаючись із ним, вона раптом починає почувати до цього самотнього, що рветься на фронт людині щось більше, ніж просто подяка. А він, зачудувавшись цій раптовій зміні, замислюється над тим, що ще раз, безглуздо й нестримно, пронеслося його власне щастя, що він знову не довідався й прийняв за чуже. І із цими думками Артем’єв дзвонить Наді
…Синцов був поранений через тиждень після Малинина. Ще в госпіталі він почав наводити довідки про Машу, Малинину й Артем’єва, але так нічого й не довідався. Виписавшись, він надійшов у школу молодших лейтенантів, воював у декількох дивізіях, у тому числі в Сталінграді, вступив заново в партію й після чергового поранення одержав посаду комбата в 111-й дивізії, незабаром після того, як з її пішов Серпилин.
Синцов приходить у дивізію перед самим початком настання. Незабаром його викликає до себе комісар полку Левашов і знайомить із журналістами з Москви, в одному йз яких Синцов довідається Люсина. У ході бою Синцов одержує поранення, однак комдив Кузьмич заступається за нього перед командиром полку, і Синцов залишається на передовий
Продовжуючи думати про Артем’єва, Таня приїжджає в Ташкент. На вокзалі її зустрічає чоловік, з яким Таня фактично розійшлася ще до війни. Уважаючи Таню загиблої, він женився на інший, і цей шлюб забезпечив Колчину броню. Прямо з вокзалу Таня йде до матері на завод і там знайомиться з парторгом Олексієм Денисовичем Малининым. Після свого поранення Малинин дев’ять місяців провів у госпіталях і переніс три операції, однак його здоров’я підірване остаточно й про повернення на фронт, про що так мріє Малинин, не може бути й мовлення. Малинин приймає в Тане живейшее участь, надає допомогу її матері й, викликавши до себе Колчина, домагається його відправлення на фронт. Незабаром Тане приходить виклик від Серпилина, і вона їде. Придя до Серпилину на прийом, Таня зустрічає там Артем’єва й розуміє, що нічого, крім дружніх почуттів, той до неї не випробовує. Серпилин довершує розгром, повідомивши, що через тиждень, після того як Артем’єв у посаді помічника начальника оперативного відділу прибув на фронт, до нього під видом дружини прилетіла “одна нахабна бабенка з Москви”, і від гніву начальства Артем’єва врятувало тільки те, що він, на думку Серпилина, зразковий офіцер. Зрозумівши, що це була Надя, Таня ставить хрест на своєму захопленні й відправляється на роботу в санчастину. У перший же день вона їде приймати табір наших військовополонених і зненацька зіштовхується там із Синцовим, що брав участь у звільненні цього концтабору, а тепер розшукує свого лейтенанта. Оповідання про Машину загибелі не стає для Синцова новиною: він уже про усім знає від Артем’єва, що прочитало в “Червоній зірці” замітку про комбата – колишньому журналісті, і шурина, що розшукав. Повернувшись у батальйон, Синцов застає що приехали ночувати до нього Артем’єва. Визнаючи, що Таня відмінна жінка, на яких треба женитися, якщо не бути дурнем, Павло розповідає про несподіваний приїзд до нього на фронт Наді й про те, що ця жінка, що він колись любив, знову належить йому й буквально домагається стати його дружиною. Однак Синцов, зі шкільної лави живильний до Наді антипатію, бачить у її діях розрахунок: тридцятирічний Артем’єв уже став полковником, а якщо не вб’ють, може стать і генералом
Незабаром у Кузьмича відкривається стара рана, і командарм Батюк наполягає на його зсуві з 111-й дивізії. У зв’язку із цим Бережной просить члена військової ради Захарова не відстороняти старого хоча б до кінця операції й дати йому заступника по стройовий. Так в 111-ю приходить Артем’єв. Приїхавши до Кузьмича з інспекційної. поїздкою, Серпилин просить передати привіт Синцову, про відродження якого з мертвих він довідався напередодні. А через кілька днів у зв’язку із з’єднанням з 62-й армією Синцову дають капітана. Повернувшись із міста, Синцов застає в себе Таню. Її відрядили до захопленого німецького госпіталю, і вона шукає солдатів для охорони
Артем’єву вдається швидко знайти загальну мову з Кузьмичем; кілька днів він інтенсивно працює, беручи участь у завершенні розгрому VI німецької армії. Раптово його викликають до комдива, і там Артем’єв стає свідком тріумфу свого шурина: Синцов захопив у полон німецького генерала, командира дивізії. Знаючи про знайомство Синцова із Серпилиным, Кузьмич велить йому особисто доставити полоненого в штаб армії. Однак радісний для Синцова день приносить Серпилину велике горе: приходить лист із повідомленням про смерть сина, що загинув у своєму першому ж бої, і Серпилин усвідомлює, що, незважаючи ні на що, його любов до Вадима не вмерла. Тим часом зі штабу фронту надходить звістка про капітуляцію Паулюса
Як нагорода за роботу в німецькому госпіталі Таня просить свого начальника дати їй можливість побачити із Синцовим. Встретившийся по дорозі Левашов проводжає її в полк. Користуючись делікатністю Ільїна й Завалишина, Таня й Синцов проводять разом ніч. Незабаром військова рада вирішує розвити успіх і провести настання, у ході якого гине Левашов, а Синцову відриває пальці на покаліченій колись руці. Здавши Ільїну батальйон, Синцов їде вмедсанбат.
Після перемоги під Сталінградом Серпилина викликають у Москву, і Сталін пропонує йому перемінити Батюка на посаді командарма. Серпилин знайомиться із удовою сина й маленькою внучкою; невістка робить на нього саме сприятливе враження. Повернувшись так фронт, Серпилин заїжджає в госпіталь до Синцова й говорить, що його рапорт із проханням залишити в армії буде розглянутий новим командиром 111-й дивізії, – на цю посаду недавно затверджений Артем’єв
(2 votes, average: 4.00 out of 5)