Війна – жорстокіше немає слова

Поет-фронтовик сказав: ” Війна – жорстокіше немає слова…” Уже для багатьох поколінь воно персоніфікує ненависть і страх, біль і смерть. П’ятдесят років пройшло з тих пор, як кінчилась сама жорстока і кровопролитна з війн. І дуже приємно, що люди не забули тих страшних уроків, що піднесла нам Історія. Так трапилося, що споконвіків наша Батьківщина жадала від своїх синів подвигу в ім’я самого життя, в ім’я всього людства. І вони піднімалися, ці російські чудо-богатирі, і незламною стіною вставали на шляху лиховісного ворога. І

звичайно ж, як могла Література залишити без уваги цей ратний подвиг, як могла не оспівати його для прийдешніх поколінь?

Безліч літераторів брали на себе ця праця. Серед них минулого й невідомі нині автори древніх літописів, і визнані класики російської літератури. Мужність і героїзм російського воїна знайшли відбиття як у літописному “Слові об полку Ігорєві”, так і в грандіозній епопеї Лева Миколайовича Толстого “Війна й мир”.

Подвиг людини на війні, який він? Він такий різний, як важко його часом визначити. У нього немає ні віку, ні статі, ні національності. У свої вісімнадцять років Олександр Матросів

навряд чи думав про подвиг, кидаючись на амбразуру й закриваючи своїм тілом ворожий кулемет, щоб товариші могли піти в атаку. І це ввійде в історію, як і подвиг Миколи Гастелло, що направив свій охоплений полум’ям літак на танки ворога. Ці герої, а з ними й безліч інших не будуть забуті. Часом же подвиг людини залишається невідомим. Приклад саме такого героїзму ми бачимо в оповіданні Михайла Шолохова “Доля людини”. Його герой, Андрій Соколов, проходить через всі кола пекла у фашистському полоні, війна відбирає в нього дружину й дочку, а потім і сина. Всі ці нещастя важким вантажем лягають на серце Андрія. Здавалося б, людина не може витримати такої тяготи, його душа повинна навічно опуститися в безодню розпачу й жорстокості. Цього не відбувається із Соколовим, все пережите народжує лише тимчасове відчуження, тонкий крижаний покрив, що обгороджує його від краси світу. Але Андрій зумів зберегти в недоторканності свій внутрішній світ, багатство своєї душі: “Людина завжди повинна боротися за життя, за справедливість, але при цьому вона повинна залишатися людиною”. Морально Андрій міцний, і, щоб назавжди прогнати той льодовий душі холод, йому потрібна лише невелика допомога, маленький поштовх. І цим поштовхом до нового життя стає Ванюшка – маленький хлопчик, зустріч із яким звільняє душу Соколова, що спала до цього в крижаному забутті. Ну хіба залишитися самим собою, перенісши всі жахи війни, це не подвиг?

У тім же оповіданні Шолохов показує нам ще один приклад людського подвигу, і це приклад мужності й вірності своєму боргу. Військлікар, замкнений разом із Соколовим і іншими полоненими в церкві, навіть не вважає за можливе залишитися в тіні, не виконати свій лікарський борг, не допомогти пораненим товаришам. Як глибока повага автора до такої мужності й самовідданості: “От що значить теперішній доктор! Він і в полоні, і в сутінках свою велику справу робив”.

Ще один подвиг щиросердечний, внутрішній – це подвиг Олексія Мересьєва з “Повісті про теперішню людину” Бориса Польового. Людина, що залишилася без ніг, що пересувається на протезах, зумів зробити практично неможливе. Він змусив відчути самого себе повноцінною людиною. Олексій має настільки сильну спрагу життя, бажанням діяти, що не може упокоритися з роллю каліки, уготованою йому безжалісною долею. Мересьєв, пройшовши через біль і страждання, досягає своєї заповітної мети, він знову піднімається в небо. Олексій робить подвиг сили волі й завзятості в досягненні поставленої мети. Подвигом може бути подолання себе, свого страху, егоїзму, здатність відчувати свою відповідальність за те, що відбувається у світі, готовність до самопожертви в ім’я любов до людей, здатність вибору шляху перед особою смерті. Саме цим проблемам присвячена одна із кращих повістей В. Бикова – “Сотників”.

Биков докладно простежує поводження Рибалки й Сотникова в полоні. Він показує, як сліпа спрага життя приводить до зради, як сильна, спритна й смілива людина може виявитися зрадником. Рибалка – це “не ворог по переконанню й не негідникові по натурі”. Він сміливий і мужній партизан. Але всі ці якості зберігаються в ньому до того моменту, поки не потрібно заплатити за переконання життям. Однієї із причин, які привели Рибалку до зрадництва, Биков уважає його моральну нерозвиненість. Про це думає перед смертю Сотників: “Рибалка був непоганим партизаном. Але як людина й громадянин, безумовно, не добрав чогось. Втім, звідки було й добрати Рибалці, що після своїх п’яти класів навряд чи прочитав хоча б десяток гарних книг…” У Рибалці сильна спрага життя, але в ньому немає здатності оцінювати себе, свої вчинки, і тому легко його зламати. У цій повісті автор розкриває й народження подвигу. З моменту арешту Сотників перестає думати про себе, про своє життя. До самої смерті його думки зайняті тим, щоб урятувати жінку, у якої вони ховалися. Визначальною рисою характеру Сотникова автор показав вірність громадянському обов’язку. Він не ховається за спину іншого, не перекладає частку своєї відповідальності на чужі плечі. Відповідальність перед людьми – це і є, на думку автора, прояв тієї високої моральної сили, що укладена в людині. Подвигом було поводження Сотникова у фашистській катівні, подвигом була і його смерть. Він залишився людиною до кінця свого життя й умирає нескореним. Биков показує, що шлях до справжньої мужності й героїзму важкий. Готовність до подвигу виховує все життя.

Чудова повість Бориса Васильєва “А зорі тут тихі…”. Неможливо читати її без сліз. Як страшно, коли дівчата, яких сама Природа придназначила для життя, змушені зі зброєю в руках захищати свою Вітчизну. Саме в цьому й укладена основна думка повісті Бориса Васильєва. Вона оповідає про подвиг, про подвиг дівчат, що захищають свою любов і юність, свою сім’ю, свою Батьківщину й життя не пошкодували, заради цього. Згадуючи історію Великої Вітчизняної війни, не можна забувати ще про одну форму героїзму, ще про один подвиг. Це подвиг праці, що, не шкодуючи сил, здійснювали старі, жінки, діти. Вони, як і їхні батьки, сини, чоловіки на фронті, боролися з ворогом у тилу, Боролися, не щадячи своє життя.

Велика Вітчизняна війна пішла в минуле, але нам і нашим нащадкам ніяк не можна забути той безсмертний подвиг, що зробив наш народ, кожний солдат окремо. Подвиг заради майбутнього своїх дітей, заради миру на нашій планеті. І так жаль, що для досягнення всього цього треба було так багато життів і так багато подвигів.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Війна – жорстокіше немає слова

Categories: Нові твори

Links