Немає кращої землі, ніж рідна (за драмою “Бояриня”)

Сьогодні Україна крокує по нелегкому шляху незалежності. Для такої великої країни, яка віками була в ролі молодшого брага, колонії, “наймички у своїй хаті”, це, звичайно, дуже малий час, але неймовірно відповідальний.

Нині Україна знаходиться в скрутному становищі не тільки матеріальному, а й духовному, бо, на жаль, не кожен її громадянин розуміє, що незалежним у повному розумінні цього слова може стати лише морально здорове суспільство. Чи ж воскреснемо ми?

Драматична поема Лесі Українки “Бояриня” (1910) за своїм ідейним спрямуванням

близька нашому національно-культурному відродженню, боротьбі за державну незалежність України. “Бояриня” присвячена суспільно-національним відносинам України з Росією періоду гетьманування Петра Дорошенка (1665-1675), який прагнув об’єднати Правобережну й Лівобережну Україну, повернути українському народові права, передбачені Переяславськими статтями, а Україні – незалежність.

Дія в “Боярині” відбувається в другій половині XVII ст., коли угоди, підписані на Переяславській раді, з боку Росії були потоптані, Україна, яка, за умовами договору, мала бути лише у військовому союзі, через грабіжницьку

політику царизму, ворогування козацької старшини між собою в боротьбі за владу, перетворилася на руїну. Нитка з цього клубка нещасть потягнулася потім через багато майбутніх століть мало не до нашого часу.

Леся Українка – великий майстер мозаїчного творення характерів своїх героїв. За певної відсутності історичних осіб, відсунених на другий план і майже не показаних в боротьбі за владу, що велася тоді в Україні, в художньому, а не в історичному творі письменниця зуміла виразно передати дух тієї епохи. Україна зримо присутня у кожній репліці Оксани, у кожній згадці Степанової матері, навіть у побутових сценах.

Авторка розкрила трагедію рідного краю через призму особистого життя Степана й Оксани. Оксана виховувалася в поважній козацькій родині Олекси Перебійного. Старий Перебійний належав до козацької старшини, яка на Переяславській раді присягала цареві. Він, людина розважлива і мудра, давно вже відчув, що угоди з Москвою потоптані, і Україна потрапила в неминучу залежність від Росії. Але Перебійний прекрасно пам’ятав і давніші часи, польську неволю, татаро-турецькі набіги. Саме з його уст зриваються майже безнадійні слова: Сутужна, сину мій, вкраїнська справа…

Син Перебійного – Іван – запальний, гарячий, але щирий, гострий на розум, однозначно судить про Переяславську раду – як зраду з боку української старшини. У палкій любові до України виховували батько й мати Перебійні свою доньку Оксану – центральну постать драми. Виїхавши з чоловіком до Москви, Оксана одразу зрозуміла, що становище її коханого не просто принизливе, а й рабське.

Вихована у волелюбному середовищі, вона болісно реагувала на плітки, обмови, почуті в церкві за спиною слова: “Черкашенки!”, “Хохлушки”. Оксана не змогла прижитись у Москві, бо найбільше страждала від усвідомлення того, що Степан – людина слабохарактерна, боязка, негорда. Розум її не міг цього простити, хоча серце продовжувало любити.

Для Оксани приниження страшніше смерті. З її уст зриваються слова: “Я гину, в’яну, жити так не можу!” Усвідомивши, що порятунку немає, що становище жахливе своєю неволею, Оксана ламається. Остаточно ж зламали Оксану події в Україні, те, що не вдалося Вітчизні повернути волю, незалежність. У розмові про це із Степаном, Оксана говорить: Зломилась воля. Україна лягла Москві під ноги, се мир по-твоєму – ота руїна?

Оксана не може собі простити, що і вона, і чоловік у час відчайдушної боротьби в Україні сиділи

… у запічку московськім, поки лилася кров, поки змагання велося за життя там, на Вкраїні.

У своїх стражданнях Оксана самотня. Степан багато в чому просто не розуміє своєї духовно багатої жінки. Він не зауважує, скільки мужності треба Оксані, аби відмовитися від поїздки в Україну, скільки сили і нервів забирають у неї думки про поневолений рідний край, як краять серце роздуми про тих, хто після придушення опинився в тюрмах. Оксана навіть у передсмертний час вірить, що Україна хоч колись, але доб’ється волі.

Так на прикладі Степанової сім’ї Леся Українка показала, як руйнувалися національні родинні підвалини заради благополуччя і достатку, нівелювалися батьківські звичаї тих, хто зазнав царської ласки.

У поемі “Бояриня” відтворено тяжке колоніальне становище України в складі Російської імперії. Немає в світі кращого неба, ніж рідне небо, немає кращої землі, ніж рідна. А рідною для нас є незалежна Україна, про яку так ніжно і палко мріяла дочка Прометея.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Немає кращої землі, ніж рідна (за драмою “Бояриня”)

Categories: Твори з української літератури

Links