“Війна й мир”, як історична хроніка
“Що таке “Війна й мир”? Це не роман, ще менш поема, ще менш історична хроніка” – так писав, звертаючись до своїх вірних читачів, Лев Миколайович Толстой. Так що ж це за добуток, що змушує вірити щиро й безпомилково в любов, мир і всепрощення кожного, хто тільки знаходить у собі сміливість взяти в руки цю книгу, щоб читати, читати не відриваючись, до самого кінця, переживаючи за улюблених героїв, як за найближчих друзів? Як пояснити самому собі ці слова автора, що намагається в одній зі своїх самих значних робіт осягнути неосяжне, зрозуміти
На мій досить недосвідчений погляд, а я думаю, що із мною погодяться багато хто, “Війну й мир” неможливо обмежити вузькими рамками того або іншого жанру, занадто багато всього містить у собі цей добуток: картини битви переміняються зображенням миру, як повної протилежності війни, миру, як існування співтовариства багатьох і багатьох людей, а також природи й взагалі всього того, що оточує людини в просторі й у часі. Суперечки, нерозуміння, сховані й відверті конфлікти, страх, ворожість, любов… Все це сьогодення, живе, искреннее,
Кожний образ супроводжується описом численних, здавалося б непримітних і нецікавих, а на перший погляд і зовсім не потрібних деталей, моментів, що створюють враження дивно повного розкриття автором внутрішнього миру його героїв. Виявляючись поруч у ті або інші миті свого життя, зовсім не схожі один на одного люди зненацька допомагають самим собі краще зрозуміти всі нюанси почуттів і мотиви поводження. Так, князь Андрій Болконский і Анатоль Курагин виявляються поруч із Наташей Ростовой, але як сильно розрізняється їхнє відношення до цієї юної й тендітної дівчини. Виникла ситуація дозволяє розглянути глибоку прірву між моральними ідеалами цих двох чоловіків з вищого суспільства. Але їхній конфлікт, посилений складними життєвими перипетіями, триває недовго – побачивши, що Анатоль теж поранений, князь Андрій прощає свого суперника прямо на поле свари
Взагалі, читаючи “Війну й мир”, дуже цікаво спостерігати за тим, як поступово заглиблюється або міняється світогляд персонажів у цьому добутку. Л. Н. Толстой поперемінно заглядає в різні місця до різних людей, що дозволяє простежити за кожним героєм. Триста тридцять три глави чотирьох томів і двадцять вісім глав епілогу складаються в чітку, певну картину, немов куля із крапельок, схожий на глобус, приснившийся Пьеру Безухову. Автор написав “Війну й мир” як нову Біблію, нову священну книгу, головними заповідями якої є світла, чиста любов, прагнення до миру, а не війні, прощення всіх своїх недругів. Герої цього добутку неквапливо, але вірно приходять до розуміння подібних постулатів і догм. Не можна сказати, що це легко. Пьеру, наприклад, доводиться пройти й через невдалий шлюб, і через дуель із Долоховим, обмануться в масонстві, у якому він колись свято вірив, побувати в полоні й тільки потім нарешті знайти щастя з Наташей, усвідомивши сімейне щастя як щось головне вжизни.
В “Війні й світі” Лев Миколайович Толстой призиває людей залишити ворожнечу й боротьбу між собою й почати дійсно жити “по-справжньому”. Він показує на прикладі своїх героїв, до чого може привести відсутність миру взагалі й миру, ладу із самим собою. Як і будь-яке чудове по думці, по почуттю серйозний добуток, книга Л. Н. Толстого викликала невичерпний потік критики й захоплених відкликань, але мені хотілося б привести зараз саме висловлення Н. Н. Страхова про “Війну й світ”: “…Жодна фігура не заслоняє інший, жодна сцена, жодне враження не заважають іншим сценам і враженням, усе на місці, все ясно, всі роздільно й все гармоніює між собою й із цілим”. Думаю, такий зв’язок частин і цілого можна вважати ідеалом художньої композиції, за що добуток Л. Н. Толстого по праву називають видатним.
“Війна й мир” – це не тільки самий великий добуток Л. Н. Толстого, але й найбільший добуток світової літератури XІX століття. У добутку біля шістисот діючих осіб. “Обміркувати й передумати все, що може трапитися з усіма майбутніми людьми майбутнього твору, дуже великого, і обміркувати мильони можливих сполучень, для того щоб вибрати з них одну мильонную, жахливо важко”, – скаржився письменник. Такі труднощі Толстої випробовував під час роботи над кожним з більших добутків. Але особливо великі вони були, коли письменник створював “Війну й мир”, та й не дивно. Адже дія цього роману триває більше п’ятнадцяти років і охоплює величезне число подій. Письменникові дійсно довелося обміркувати “мильони можливих сполучень” і вибрати з них лише самі потрібні, самі яскраві й правдиві.
Толстой протягом року написав п’ятнадцять варіантів початку “Війни й миру”. Як можна побачити зі збережених рукописів, він пробував почати роман авторським вступом, у якому давалася оцінка історичних подій 1812 року, потім сценою, що відбувається те в Москві, то в Петербурзі, то в маєтку старого князя Болконского, те за кордоном. Чого домагався письменник, стільки разів міняючи початок роману? Це можна побачити, прочитавши сцену, який відкривається “Війна й мир”. Товстої показує великосвітський салон фрейліни Ганни Павлівни Шерер, де зустрічаються імениті гості й ведуть жваву розмову про те, що найбільше хвилювало в ту пору російське суспільство, – про майбутню війну з Наполеоном. Читаючи цю сцену, ми знайомимо з багатьма діючими особами й серед них із двома головними героями роману – Андрієм Болконским і Пьером Безуховим.
Толстой знайшов такий початок добутку, що відразу ж уводить нас в атмосферу передвоєнної епохи, знайомить із головними діючими особами, показує, як зіштовхувалися їхні погляди й думки при оцінці самих гострих питань часу.
И вже із цієї першої сцени й до кінця роману ми з неослабним інтересом і хвилюванням стежимо за тим, як розгортаються події і як все більше число людей стає їх учасниками.
В “Війні й світі” показане російське життя початку XІX століття у всім її різноманітті, відбиті історичні події, пов’язані із двома війнами, 1805-1807 і 1812 років, а також події політичного й громадського життя Росії. Картини найбільших подій історичного значення переплітаються у романі з побутовими сценами, у яких зображена повсякденне життя героїв з усіма її радостями й прикростями
Толстому однаковою мірою вдалися й військові й мирні картини й сцени. І він випробовував від цього більшу творчу радість. Щоб написати картину Бородінського бою, він їздив у Бородіно й створив таку картину бою, який ще не було ні в росіянці, ні у всій світовій літературі. Кожний з важливих моментів Бородінської битви й кожна з істотних її подробиць змальовані з дивною виразністю. Ми самі як би присутні в центрі що відбувається – на Курганній батареї, звідки бачимо все поле бою.
Однієї із кращих “мирних” сцен роману є сцена полювання. Нею був дуже задоволений і сам вимогливий автор.
Для того щоб цілком вірогідно описати події Вітчизняної війни 1812 року, Толстой вивчив багато книг, історичних документів, листів і інших матеріалів про цю епоху. Читаючи те, що написали про Вітчизняну війну 1812 року російські й іноземні історики, Толстой обурився. Він побачив, що перші “нестримно вихваляли імператора Олександра І, уважаючи його переможцем Наполеона, а другі вихваляли Наполеона, величаючи його непереможним. Вони намагалися довести, що Наполеон був переможений не російською армією, керованої Кутузовим, а… лютими російськими морозами.
Толстой рішуче відкинув всі ті “праці” істориків, у яких війна 1812 року зображується як війна двох імператорів – Олександра й Наполеона. Він показав її як визвольну війну, що вів російський народ проти іноземних загарбників. Це була Вітчизняна війна, у якій, як пише Толстой, “ціль народу була одна: очистити свою землю від навали”. Письменник говорив, що він любив у цьому своєму добутку “думка народну”, що для російського народу ця війна була священної, тому що мова йшла про самому головний – про порятунок батьківщини від іноземного поневолення.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)