Відповіді до теми: життя і творчість О. Гончара
1. Як Гончар прийшов до письменства?
Олександр Терентійович Гончар народився 1918 року в слободі Сухій на Полтавщині. Тут він змалку пізнав красу природи, милозвучну полтавську говірку, безмежну доброту сільських трударів. Після закінчення семирічки працював у редакції районної газети, згодом вступив до Харківського технікуму журналістики, а після його закінчення працював у харківській комсомольській газеті “Ленінська зміна”. 1938 року вступив до Харківського університету. Війна обірвата навчання. Бойовий шлях розпочав у лавах
2. Як зустріла критика перший великий твір Гончара – трилогію “Прапороносці”?
О. Гончар увійшов у літературу стрімко і відразу підкорив симпатії читачів. Остап Вишня тоді написав: “Ви прийшли в літературу як справжній, хороший, ласкавий письменник”. Інтелігентний і стриманий Ю. Яновський констатував: “Наявність таланту не викликає сумнівів”. Схвальний відгук надійшов і від патріарха латинської
3. Які твори засвідчують талант Гончара як публіциста?
Олесь Гончар писав і публіцистичні твори, про що свідчать його книги “Зустрічі з друзями”, “Японські етюди”, “Чим живемо”.
4. Яких проблем торкається автор у романі ” Тронка” ?
1963 року Гончар видав новий роман “Тронка” – перший великий твір про сучасність. Книга відразу зацікавила своєю проблемністю і оригінальною архітектонікою (роман у новелах), людським типажем. Піднято багато актуальних, пекучих проблем: місце праці в житті сучасника, батьки і діти, боротьба нового зі старим, виховання молоді, війна і мир, служіння народові. Батьківщині, громадянський обов’язок тощо.
5. Яку настанову для української спільноти зробив Олесь Гончар наприкінці життя?
“Відкрив елементарну, але таку важливу й дорогу для тебе істину: людям можна, – можна! – жити між собою по-людському! Відкрив, зміцнив у собі почуття надії, що й люди твоєї землі, прийдешні завтрашні покоління житимуть колись таки краще. Тільки ж для цього, як усі ми – надто ж молоді сили нації – маємо дорожити тим, що здобуто: свободою, незалежністю. Маємо, відкинувши геть вза – ємовиснажливі провінційні амбітності, виробити в собі імунітет проти будь-якого розбрату й чвар, бо небезпеки саме звідси чи не найбільше підстерігають нашу державність. Згуртувавшись, люди всіх поколінь, і сиві, і юні, маємо щодень у поті чола трудитись для неї, для України. Бо це означатиме ж – і для всього людства” (О. Гончар, “Чим живемо”, 1992).
Письменник помер 14 липня 1995 року в Києві й похований на байковому цвинтарі.