ВІДОБРАЖЕННЯ ГЕРОЇЧНОЇ БОРОТЬБИ ЗА ВОЛЮ ЗАПОРОЗЬКОГО КОЗАЦТВА В НАРОДНИХ ДУМАХ ТА ПІСНЯХ

ВІДОБРАЖЕННЯ ГЕРОЇЧНОЇ БОРОТЬБИ ЗА ВОЛЮ ЗАПОРОЗЬКОГО КОЗАЦТВА В НАРОДНИХ ДУМАХ ТА ПІСНЯХ

ПРИКЛАДИ ПЛАНІВ ТВОРІВ

Варіант 1

I. Історичні умови, у яких створювалися історичні пісні й думи – боротьба запорозького козацтва за волю України.

II. Художня своєрідність історичних пісень та дум українського народу:

1. Основні тематичні цикли.

2. Проблематика творів.

3. Характеристика героїв.

III. Свобода як найвища духовна й морально-етична цінність українського народу.

Варіант 2

1. Воля як філософська категорія.

2.

Дух епохи в українських історичних піснях та думах.

3. Історична місія української народної творчості.

ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ

Історичні пісні – епічні й ліро-епічні твори на історичну тематику, у яких відбито важливі події минулого та їх оцінка народом. В історичних піснях зазначаються конкретні історичні особи. Термін в українській фольклористиці почали вживати М. Гоголь та І. Срезневський.

Історичні пісні чітко поділяються на строфи, що складаються з чотирьох або двох рядків, об’єднаних римою. Як правило, історичні пісні мають сюжет із традиційною композицією (зав’язка, розвиток подій,

кульмінація, розв’язка).

М. Максимович, використовуючи вперше в українській фольклористиці термін дума, зазначав, що в таких творах змістом є “смерть козаків, їх від’їзд на чужину”. На думку дослідників, термін має польське походження, в польській мові він позначає героїчну пісню сумного характеру. Самі кобзарі до XIX ст. називали думи “козацькими піснями” або “піснями про старовину”. Проте існує інший погляд, зокрема В. Перетц наголошував на тому, що термін дума існував ще до XVII ст. на позначення історичних пісень, що співалися речитативом.

На сьогодні існують різні визначення поняття “дума”. Так, наприклад, С. Грица зазначає, що думи – це “масштабні твори у двісті і більше віршів, виконувані соло, речитативом, у супроводі музичних інструментів (кобзи, бандури, ліри). Вони не поділяються на строфи, як пісні, а розгортаються більшими чи меншими тирадами залежно від логічних цезур у поетичному тексті та від індивідуальної манери виконавця. їм властивий широкий розмах, величавість епічної розповіді, вільний вірш нерівноскладової будови, поєднаний здебільшого дієслівною римою, типові формули, як, наприклад, поетичні паралелізми у зачинах”.

Отже, думи виконували речитативом кобзарі під акомпанемент кобзи, бандури або ліри. Ці твори мали значний обсяг, що зумовило особливості їх структури: думи поділялися не на строфи, а на нерівні періоди, кожен з яких містив закінчену думку. Римування в думі було дієслівним, що розкривало широкі можливості для імпровізування.

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Історичні пісні поділяють на групи за хронологічним принципом (час появи і, відповідно, час подій, відтворених у пісні): створені за часів козаччини (XV – перша пол. XVII ст.); Коліївщини та Гайдамаччини (друга половина XVII-XVIII ст.); селянських повстань першої половини XIX ст.; національно-визвольних рухів початку XX ст.

Вчені не можуть назвати точного часу появи козаків на українській землі. Відомо, щоб чинити супротив регулярним набігам татарів і турків у XIV ст. окремі воїни почали об’єднуватися у групи. У цьому ж столітті й з’явилася назва “козак”, що означала в перекладі з половецької мови “вартовий, воїн”, а пізніше поширилася на всіх представників української народності.

У XVI ст., яке за влучним означенням М. Грушевського ввійшло в історію як “перше українське відродження”, розпочалася розбудова Запорозької Січі. Про першого організатора козацтва, Дмитра (Байду) Вишневецького, можна дізнатися не тільки із історичних джерел, а й з пісні, що залишається популярною у наш час:

В Цареграді на риночку

Та п’є Байда мед-горілочку;

Ой п’є Байда та не день, не два,

Не одну нічку та й не годиночку.

Поступово козацтво стало незалежною військово-політичною одиницею, яке не тільки зберігало, а й множило пісенну творчість, у якій втілювалася мовна культура, національна мелодика, ритміка.

Серед пісень доби козаччини можна виділити кілька тематичних циклів. У першу чергу, це пісні про боротьбу проти турецько-татарських нападів (“За річкою вогні горять”), пісні про хоробрість лицарів-захисників та їх загибель у боротьбі з ворогами (“Пісня про побережців”, “Ой поля, ви, поля”, “Пісня про Михая”, “Пісня про Байду” та ін. ), пісні про військові перемоги (“Ой зійшла зоря”, (“Кляла цариця, вельможная пані”), пісні про страждання людей у неволі (“Ходить турчин по риночку”, “В Цареграді на базарі”).

Чи не найбільше історичних пісень та дум було створено під час визвольної боротьби козаків під приводом Б. Хмельницького. Ці твори були присвячені реальним подіям – битва під Корсунем (“Засвіт встали козаченьки”), під Жванцем (“Ой з города Немиро – ва”), Збаражем (“Ой що то за хижка”) тощо. Найулюбленішими народними героями стали М. Кривонос (“Ой усе лужком та все бережком”), Д. Нечай (“Ой з-за гори високої”), І. Богун (“У Винниці на границі”, “Ой з-за гори чорна хмара”), Морозенко (“Ой Морозе, Морозенку”) та Б. Хмельницький. Гетьман зображувався у піснях як народний герой, захисник його інтересів (наприклад, “Хмельницький і Барабаш”, “Про корсунську перемогу”, “Похід на Молдавію”, “Про смерть Богдана Хмельницького”).

Ще одна тематична група історичних пісень доби козаччини відтворює події в Україні після Переяславської угоди (” А вже років двісті”, “Ой ви, хлопці-запорожці”, “Я сьогодні щось дуже сумую”, “Гей, на біду, на горе”, “У Глухові, у городі”, “Ой понад річкою, понад Синюхою”, “Ой з-за гори чорна хмара”, “Ой горе нам у світі жить”, “Од Києва до Пітера мостили мости”, “Добре було, добре було”, “Вилітали орли”, “Гей, віють вітри” та ін.).

У піснях доби Гайдамаччини та Коліївщини показано боротьбу проти поневолення України, .жорстокого знущання над народом. У цей час розпочалася народна боротьба на окупованих Польщею землях України, яку очолив Семен Палій. А у другій половині XVIII ст. гайдамацький рух переріс у народне повстання під приводом М. Залізняка, що ввійшло в історію як “Коліївщина”.

Отже, у цілому історичні пісні цього періоду відтворювали події народно-визвольних рухів XVII-XVIII, а тому можна виділити такі тематичні цикли: гайдамацькі пісні (“Годі, коню, в стайні спати”, “Ой закурила, затопила сирими дровами”), пісні про Коліївщину (“Максим козак Залізняк”, “Ой наварили ляхи пива”, “Виїхав Гонта та із Умані”, “Ой задумали та преславні хлопці”), пісні опришків (“Ой попід гай зелененький ходить Довбуш молоденький”, “Ой з-за Байкалу сонце сходить”, “Течуть води Черемоша”). Окремо виділяють пісні про селянські повстання (“За Сибіром сонце сходить”, “Кармалюга я вродився”, “Ой іде Кармалюк долиною”, “Ой у моїм городочку копана криниця”, “Ой шумить Черемош”, “Послухайте, люди добрі”, “Гей, то не вітер, то не буря”).

Думи також творилися у козацькому середовищі. Поступово думи від козаків перейшли до кобзарів і лірників (з кінця XVII ст. існували братства, школи й цехи музикантів, у яких вивчалися думи, історичні пісні, духовні псалми, конспіративна мова, опановувалася гра на музичних інструментах).

Досліджували українські думи О. Цертелєва, М. Максимович, А. Метлинський, П. Куліш, П. Житецький, а пізніше М. Куліш, П. Мартинович, М. Сперанський, О. Сластіон, Ф. Колесса, К. Грушівська.

За тематичною ознакою думи можна згрупувати таким чином: про боротьбу з турецько-татарськими нападниками (“Про Марусю Богуславку”, “Про козака Голоту”, “Плач невільників”, “Невільники на каторзі”, “Про втечу трьох братів з міста Азова”, “Самарські брати”, “Іван Богуславець”, “Федір безродний, бездольний”, “Смерть козака в долині Кодимі”, “Олексій Попович”), про славних лицарів (“Козак Голота”, “Самійло Кішка”, “Отаман Матяш старий”). Пізніше з’явилися думи, тематикою яких була національно-визвольна боротьба проти польсько-шляхетського і царсько-російського панування, зокрема думи про Хмельниччину (“Хмельницький і Барабані”, “Корсунська перемога”, “Богдан Хмельницький і Василій Молдовський”, “Дума про смерть Богдана Хмельницького”).

ЕПІГРАФИ ДО ТВОРУ

Народна пісня – дзеркало народної душі.

М. Драгоманов.

Моя радість, життя моє! піснії як я вас люблю! Що всі черстві літописи… перед цими дзвінкими, живими літописами!

М. Горький

Весь народ, од старшини козацької і до останнього посполитого, був однією масою з національно-політичного погляду та й соціальні різниці за тих бурхливих часів були невеликі. У всіх була “воля й дума єдина”, бо один ворог усім допікав.

С. Єфремов

Гей, друзі-молодці, Браття, козаки-запорожці! Добре дбайте, Барзо гадайте, Із ляхами пиво варити зачинайте.

“Перемога Корсунська”

ЦИТАТИ З ТЕКСТІВ

1. Напад турецьких загарбників на українське село:

За річкою вогні горять,

Там татари полон ділять.

Село наше запалили І багатство розграбили.

Стару неньку зарубали,

А миленьку в полон взяли.

(“За річкою вогні горять” )

2. Заклик не залишатися байдужими і виступити в жорстоку боротьбу проти ворогів:

Годі тобі, пане-брате,

Гринджоли малювати,

Бери шаблю гостру, довгу

Та йди воювати!

Ой ти станеш на воротях,

А я в закаулку,

Дамо тому стиха лиха

Та вражому турку!

(“Зажурилась Україна”)

ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ КОМЕНТАРІ

“Настав, здається, той час, коли вже пізнають справжню ціну народності; починає уже збуватися бажання – нехай створиться поезія істинно руська! Кращі наші поети уже не в основу і зразок своїх творінь беруть твори чужоземні, а тільки як засіб до повнішого розвитку самобутньої поезії, яка зародилась на рідному грунті та яку довго заглушували чужоземні пересадки, через які вона тільки зрідка пробивалась. У цьому відношенні великої уваги заслуговують пам’ятки, у яких найповніше виявлялась би народність: це – пісні, де звучить душа, перейнята почуттям, і казки, де відсвічується фантазія народна”.

М. Максимович

“Пісня, дума становлять в Україні народну святиню, кращу рису українського народу, в них горить любов до батьківщини, виблискує слава минулих подвигів; у них дихає ніжне почуття жіночої любові, особливо материнської. Все коло життєвих насущних інтересів охоплюється в пісні, зливається з нею, і без неї саме життя стає неможливим “.

М. Добролюбов

“Пісні малоросійські можуть з повним правом називатися історичними, тому що вони не відриваються ні на мить від життя і завжди вірні тодішній хвилині й тодішньому стану почуттів. Історик не повинен шукати в них сказання дня і числа битви або точного пояснення місця, вірної реляції; з цього погляду небагато пісень допоможе йому. Та коли він захоче віднайти вірний побут, стихії характеру, усі вигини й відтінки почуттів, хвилювань, страждань, веселощів зображуваного народу, коли захоче випитати дух минулого віку, загальний характер всього цілого й порізно кожного окремого, тоді він буде задоволений цілком; історія народу розкриється перед ним у ясній величі”.

М. Гоголь

“Як перед лілеєю, в розкішному, цнотливому вбранні, блідне блиск парчі і самоцвітів, так народна музика, саме своєю дитячою простодушністю, в тисячі разів багатша і сильніша, аніж усі хитрощі шкільної премудрості, що її проповідують педанти в консерваторіях та музичних академіях”.

О. Сєров

“Справді рицарським духом дихає також новий богатирський епос, який в той саме час між 1560 і 1648 рр. виріс у степах запорозьких. Чудові думи про Самійла Кішку, про бурю на Чорному морі, про втечу трьох братів з Азова, про Марусю Богуславку тощо – це ті безсмертні пам’ятники ще першого етапу в розвитку козацтва, які створені генієм самого народу і які назавжди будуть предметом гордості українського народу”.

І. Франко

“Терпкими соками суворої і величної історії, волелюбністю народного серця і незміреною любов’ю до рідної, навпіл засіяної зерном і кров’ю землі вирощена українська дума. Не в затишку біля домашнього вогнища, а на сплюндрованих вогнем і мечем поселеннях, не під дзвін золотої бджоли, а під гадючий посвист петлі татарського ординця і зловісний блиск турецького ятагана народжувався наш героїчний епос. Народжувався він там, де жив, страждав і боровся український народ: на велелюдних, розколиханих тяжкими звістками майданах і в орлиних гніздах Запорозької Січі, в турецькій неволі і в кривавих січах проти чужоземних людоловів і поневолювачів. Тому ми й крізь віки вчуваємо в українській думі кипучу пристрасть наших предків, разючий свист козацьких табель, брязкіт невільницьких кайданів і ясу перемог”.

М. Стельмах

“Погляди на історичне минуле, зокрема на Визвольну війну 1648-1654 рр. і приєднання України до Росії, гайдмацький рух, переселення запорожців на Кубань, оцінка кріпосників, білого і чорного духовенства – все мало своє коріння у народному світогляді. Письменники, одягаючи свої думки у книжну форму, дивилися на світ очима народу, відбивали у своїх творах народну свідомість”.

О. Мишанич

ПРИКЛАД ТВОРУ

На кінець XVIII – початок XIX ст. в українських землях склалася ситуація, яку можна було би визначити як занепад культурного життя. Проте всупереч украй несприятливим обставинам українська народність не зникла з історичної арени, а навпаки – зробила перші кроки до відродження. З одного боку, ще живою була в народі пам’ять про славу й доблесть козацтва, а з іншого – найкращі представники української нації почали виявляти все більший інтерес до історії рідної країни. Саме в цей час розгортаються етнографічні дослідження, публікуються пам’ятки народної творчості. Так, на початку XIX ст. М. Цертелевим, М. Максимовичем, П. Лукашевичем були видані збірки українських народних дум та пісень, які відкрили для всього світу безцінні перлини українського фольклору, що могли безслідно зникнути у вирії бурхливих історичних подій. Вершиною музично-фольклорного етапу збирання українських народних творів дослідники вважають діяльність композитора М. Лисенка. У “Збірнику українських пісень” було опубліковано кілька сотень пісень й дум, що пізніше ввійшли в репертуар багатьох солістів та хорових колективів України.

Історичні пісні й думи у високопоетичній формі передають дух епохи, в них оживають українські лицарі, що поклали своє життя за рідну землю й свободу свого народу. Так, у пісні “Ой на горі та женці жнуть”, що, до речі, входить у репертуар не тільки сучасних українських співаків, а й, наприклад, російського співака О. Малініна, постають образи козаків Дорошенка й Сагайдачного.

Михайло Дорошенко, виходець із старовинного шляхетського козацького роду, з молодих літ перебував на Січі. Під час гетьманування Петра Сагайдачного він, будучи полковником, брав участь у всіх його походах, а особливо відзначився у поході на Москву та битві під Хотином. Дорошенко й Сагайдачний були людьми великого духу, відзначалися відвагою та рішучістю, добрим знанням військової справи. Завдяки їх сміливості землероби мали змогу засіяти поле, а потім зняти багатий урожай, що було запорукою щасливого й мирного життя:

Ой на горі та женці жнуть,

А попід горою,

Яром-долиною

Козаки йдуть.

У думах “Як три брати втікали з Азова”, “Маруся Богуславка”, “Самійло Кішка”, “Плач невільників” та багатьох інших розкриваються чи не найтрагічніші події в історії України: тисячі й тисячі українців ставали турецькими невільниками, втрачали зв’язок із рідними й були приречені на неминучу загибель на чужій землі. Годі й було сподіватися на порятунок! Але на нього чекали не один десяток років. І несподівано порятунок приходив в образі чарівної красуні. Українські жінки часто були такими ж сміливими, відважними, рішучими, як і чоловіки.

Така дивовижна історія розповідається в думі ” Маруся Богуславка”. Її героїня сама стала невільницею, пройшла важкий та довгий шлях із рідного міста до Криму, пережила жахіття невільничих торгів, була продана в Туреччину, де стала жінкою турецького султана. Дівка-бранка Маруся дуже сумувала за рідною землею, водночас усвідомлюючи той факт, що більше ніколи не побачить ані родини, ані золотих бань православних храмів. У Великодню суботу, отримавши ключі від темниці, вона звільнила сімсот невільників.

Печально, що й у наш час слова думи звучать актуально:

Ой визволи, Боже, нас, всіх бідних невольників

З тяжкої неволі, з віри бусурменської,

На ясні зорі, на тихі води,

У край веселий, у мир хрещений!

Привертає увагу яскрава художня образність українських історичних пісень та дум. У народних творах застосовуються постійні епітети, порівняння, у тому числі й заперечні, поетичні звертання, гіперболи, за допомогою яких підкреслюється відвага й {лужність давніх воїнів. Наприклад, у думі “Самійло Кішка” головний герой, не пристаючи на пропозицію Ляха Бутурлака зрадити рідну віру, відповідає:

“Недовірку християнський!

Бодай же ти того не діждав,

Щоб я віру християнську під нозі топтав!

Хоч буду до смерті біду да неволю приймати,

А буду в землі козацькій голову християнську покладати!

Ваша віра погана, земля проклята!”

У цій полум’яній промові використовуються сталі епітети “віра християнська”, “віра погана”, “земля козацька”, “земля проклята” . Монолог героя побудований за принципом протиставлення антонімічних понять “чужий” – “рідний”, завдяки чому підкреслюється волелюбність Самійла, рішучість й стійкість в обраній життєвій позиції: йому краще загинути, аніж пристати до “віри поганої”, “землі проклятої”.

Свобода – це одне з найскладніших понять філософії. В українських історичних піснях і думах людська свобода зводиться на найвищий щабель в ієрархії духовних, морально-етичних цінностей. Неволя вважалася гіршою за смерть, тому й віддавали свої життя в боротьбі проти поневолювачів славні лицарі, українські козаки.