Відносини Онєгіна й Тетяни романі А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”
Визначальної в цьому поділі є чільна роль персонажів у виникненні й розвитку любовного почуття. На початку роману ми стаємо свідками знайомства Євгенія й Тетяни. Він – навчений життям, порядком утомлений від столичної суєти, цілком упевнений у своїй правоті парубок. Однак його впевненість, як виявилося, має під собою досить слизький грунт:
* … рано почуття в ньому охолонули;
* Йому знудив світла шум;
* Красуні не довго були
* Предмет його звичних дум;
* Зради стомити встигли;
* Друзі й дружба набридли…
Все це ознаки
* Він застрелитися, слава богові,
* Спробувати не захотів.
* Але до життя зовсім охолонув.
У цей час Онєгіну представився випадок змінити сформоване положення речей: батько його вмер, залишивши після себе величезні борги, а дядько виявився при смерті. Рішення Євгенія дозріло миттєво: він залишив кредиторам маєток батька, а сам переїхав у маєток дядюшки, що перебував у сільській глухомані, удалині від столичної суєти. Тетяна не була знайома
* Тетяна любить не жартуючи
* И віддається безумовно
* Любові, як миле дитя.
Томимая любовною тугою, Тетяна зважується на розпачливий крок – зізнатися у всім об’єкту свого поклоніння. Звернемося до листа Тетяни, що нам подобається вже з перших рядків: у нього таке дивно простої початок. У другій частині листа Тетяна говорить про свої щиросердечні переживання, пов’язаних з потребою в незвичайному, великому почутті, з романтичною мрією про ідеального й незвичайного героя:
* Навіщо ви відвідали нас?
* У глухомані забутого селенья
* Я ніколи не знала б вас.
* Не знала б гіркого мученья.
Дівчина, з одного боку, скаржиться, що доля послала їй возмутителя її щиросердечного спокою, але, з іншого боку, помізкувавши про свою можливу долю (“По серцю я знайшла б друга, була б вірна дружина й доброчесна мати”), Тетяна рішуче відкидає можливість шлюбу з одним із провінційних наречених, тому що полюбити Петушкова або Буянова вона не змогла б. І Тетяна з несподіваної, бути може, для неї самою відвертістю й сміливістю говорить про те, ким є для неї Онєгін: він посланий Богом, він до труни її ангел-хоронитель, про яке вона вже знала давно:
* Ти в сновиденьях мені був,
* Незримий, ти мені був вуж милий,
* Твій дивовижний погляд мене млоїв,
* У душі твій голос лунав.
Але все це відбувалося аж ніяк не в сні, все це було реальністю, тому що коли Онєгін перший раз прибув у гості до Ларіним, Тетяна його довідалася. Тон листа стає більше задушевним і довірчим. Усе, що є кращого в ній, Тетяна переносить на свого обранця. І ще одна немаловажна деталь: Тетяна сприймає Онєгіна як захисника. Тут, у рідній сім’ї вона себе почуває самотньо, її ніхто не розуміє:
*
Але так і бути!
*
Долю мою Відтепер я тобі вручаю,
*
Перед тобою сльози ллю,
*
Твого захисту благаю.
Одержавши послання Тетяни, Онєгін був торкнутий її щирістю, ніжністю, але в глибині душі він боявся, що не виправдає цих трепетних надій. Помітимо: на мить у ньому спалахнуло почуття, що віддалено нагадує любов, але воно відразу згасло. Егоїзм і індивідуалізм Онєгіна, що так ясно проступили в першому поясненні героїв, згадуються поетом ще в епіграфі до роману: “Перейнятий марнославством, він володів”поверх того ще особливою гордістю, що спонукує визнаватися з однаковою байдужістю як у своїх добрих, так і дурних учинках, – наслідок почуття переваги, бути може мнимого”. Подальші події роману свідчать про те, що ці якості стали переважними в характері Онєгіна. Незрозуміла злість штовхає його на зрадництво друга. Дуель із Ленским стає поворотним етапом у долі й Онєгіна, і Тетяни.
ЧиЗмінився Онєгін за час своїх мандрівок? Швидше за все, дійсно змінився, про що свідчить його лист і спаленіле з неймовірною силою почуття до Тетяни. Байдужість до всього, життя тільки для себе не дали йому задоволення. Своє щастя й порятунок Онєгін тепер бачить у любові:
* …Слухати вам довго, розуміти
* Душею вся ваша досконалість,
* Перед вами в борошнах завмирати.
* Бліднути й гаснути… от блаженство!
Але проблема полягає в тому, що кардинальні зміни відбулися й з Тетяною. Вона смиренно перейняла правила ” гри-життя” , нав’язані їй не стільки навколишнім її суспільством, скільки чоловік, якому вона довіряла і якого просила стати своїм захисником. Ставши княгинею, Тетяна залишилася тією же колишньою, бідною Таней, однак вона майстерно навчилася ховати свої щирі почуття за маскою відчуження й неприступності.
Зрештою Тетяну раздосадовало егоїстичне відношення до неї Онєгіна, що, як раніше, так і тепер не зміг розглянути її щирих почуттів і достоїнств. Як особистості, Тетяна і Євгеній рівні один одному. Більше того, вони гідні один одного, і на цьому значною мірою побудований сюжет роману, що показує їхній мимовільний потяг друг до друга. Але, бути може, не слід засуджувати автора за те, що їхні долі не з’єдналися. Адже наше життя становить не стільки очікуване, скільки реалізоване, – те, що дійсно відбулося й залишило свій відбиток у нашій душі, розумі, серці. У цьому плані відносини Тетяни і Євгенія зіграли більшу роль у житті кожного з героїв – у них відбулася кардинальна переоцінка цінностей і перестановка життєвих акцентів
(2 votes, average: 3.00 out of 5)