ВІДКЛИКАННЯ НА ПРОЧИТАНУ КНИГУ “МОРСЬКИЙ ВОВК”
Один з останніх добутків, що я прочитав у вільне від занять час, був роман великого американського письменника Джека Лондона “Морський вовк”. Раніше я вже був знаком з багатьма добутками цього автора. Мною були прочитані такі його романи, як “Заклик предків”, “Біле ікло”, “Смок Білями”, а також велика кількість оповідань. Зараз, як мені здається, без Джека Лондона неможливо уявити собі літературу нашого сторіччя, а виходить, він сказав у літературі своє слово, над яким час виявився не владно. І це слово було почуто й сучасниками,
Як я пізніше довідався, Джек Лондон уважав себе соціалістом, але його позицію ніхто не назвав би послідовної. Він не уявляв собі всієї складності процесів, що розгортаються в суспільному житті. І поруч із книгами Маркса на його столі лежали твору Ницше, які він проковтував залпом, заворожений барвистими, романтичними пасажами, у яких німецький мислитель прославляв “бунтаря по природі”, що кидає виклик в’ялому, анемічному, “плебейському” миру, де всевладний “стадний інстинкт юрби”.
Але клондайкские враження Джека Лондона, адже письменник більшу частину свого життя
У цьому добутку розповідається про молоду інтелігентну людину Хэмфри Ван-Вейдене, що після аварії корабля, щоб добратися до материка, був змушений плисти на іншому кораблі в оточенні невихованого й вульгарного екіпажа
Я думаю, що Джек Лондон вклав у цю книгу всю свою любов до морської стихії. Його пейзажі вражають читача майстерністю їхнього опису, а також правдивістю й пишнотою: потім часом шхуна “Примара”, погойдуючись, поринаючи, піднімаючись на водяні вали, що рухаються, і скачуючись у вируючі прірви, прокладала собі шлях усе далі й далі – до самого серця Тихого океану. Я чув, як над морем бушує вітер. Його приглушене виття долітало й сюди”.
Мені здається, що “Морський вовк” – роман дуже незвичайний, і незвичайність ця полягає в тім, що тут майже немає діалогів, а замість них автор через міркування героїв показує читачеві, які думки, переживання й “спори” живуть у їхніх душах: “Я придивлявся до людей, тим, що зібралися на палубі, – їх було двадцять чоловік. Моя цікавість була пробачно, тому що мені стояло, очевидно, не один тиждень, а бути може, і не один місяць провести разом із цими людьми в цьому малюсінькому плавучому мирке”.
И хоча головним героєм роману є Хэмфри Ван-Вейден, я думаю, що більша увага автор тут приділяє іншому персонажу – капітанові шхуни “Примара”. Вовк Ларсен – характер надзвичайно складний, по-своєму сильний і цільний, і такий персонаж личив драмі, а не сатиричному шаржу: “Біля люка расхаживал взад і вперед, сердито жуючи сигару, та сама людина, випадковому погляду якого я був зобов’язаний своїм порятунком
Ростом він був, імовірно, п’яти футів і десяти дюймів, бути може, десяти з половиною, але не це кидалося мені насамперед в очі, – я відразу відчув його силу. Це була людина атлетичного додавання, із широкими плечима й грудьми, але я не назвав би його великоваговим. У ньому була якась жилава, пружна сила, і вона надавала цій величезній людині деяка подібність із горилою…”
Роман, я думаю, був початий блискуче. Але він “зламався” десь у середині. Ледь оповідач, Хэмфри Ван-Вейден, утік з “Примари”, пустившись у шлюпці разом з поетесою Мод у ризиковане плавання, що завершилося на незаселеному острові, почалася дія зовсім іншої книги-робінзонади закоханих, яким “і рай у курені”. Джеку Лондону не змінило майстерність: морські пейзажі були всі так само чудові, пригодницька інтрига розгорталася як і раніше стрімко. Однак зник головне – філософський двобій, що Лондон вустами оповідача вів з Ларсеном на початку роману
Як я довідався, за кілька днів до смерті Джек Лондон заніс у блокнот: “Морський вовк” розвінчує ницшеанскую філософію, а цього не помітили навіть соціалісти”. Творчо письменник ще не був готовий вивести на сцену героя-соціаліста, Ларсену протистояв у романі ліберально настроєний інтелігент Ван-Вейден, і капітан “Примари” не раз і не два спростовував його умоглядні аргументи жорстокими істинами, почерпнутими із практичного життя,
И все-таки мені здалося, що ніколи ще Лондону не вдавалося “виліпити” настільки яскравий і непростий характер, як характер Ларсена в цій книзі: “Він міцно стояв на ногах, ступав твердо й упевнено. Усе було повно рішучості й здавалося проявом надлишкової, що б’є через край сили. Але ця зовнішня сила здавалася лише відгомоном іншої, ще більш грізної сили, що причаїлася й дрімала в ньому, але могла в будь-яку мить пробудитися подібно люті лева”.
Всією будовою своєї філософії й всіх своїх учинків Ларсен намагається зруйнувати той ореол святості й недоторканності, яким у свідомості “прекраснодушних” інтелігентів начебто Хэмфри увінчане поняття “людське життя”. З його погляду, “життя – це просто торжествуюче свинство”, і Ларсен уміє знаходити аргументи в підтримку своєї ідеї
Сила цих аргументів у тім, що поняття “життя” для Ларсена володіє не відверненим, а реальним, практичним змістом. Життя – це виснажлива боротьба за шматок хліба, безробіття, нетрі й безправ’я. Ларсен ототожнює поняття “життя” з поняттям “буржуазна цивілізація”, і після цього йому не так вуж важко довести її порочність. Аргументовано сперечатися з “вовком” могла би тільки людина, що розуміє “природу” суспільних відносин. У Хэмфри цього ні, і він змушений у всіх суперечках повторювати те саме: “…цінність життя в ній самої, і вона не терпить насильства над собою”. Аргумент, звичайно, безперечний, але, незважаючи на це, Хэмфри непросто відбивати всі нові й нові доводи Ларсена, і він з жахом зауважує, що така вбивча логіка здатна поневолити і його.
Варварські порядки, заведені Ларсеном на шхуні, його жорстоке знущання над матросами, його безкрайній цинізм, за яких, я думаю, ховаються болісно пережита їм духовна спустошеність і самітність, – все це логічні наслідки исповедуемой капітаном “Примари” філософії “уседозволеності”. Мені здається, що Вовк Ларсен – трагічний герой, тому що сама ця філософія з’явилася багато в чому природним результатом його зламаного життя. І, незважаючи на всі варварські вчинки, доконані цією людиною, мені щиро жаль його самого і його загублене життя
У цілому ця книга зробила на мене величезне емоційне враження. Особливо надовго “залишиться” у моїй пам’яті капітан шхуни “Примара” – Вовк Ларсен. Я був просто уражений поводженням цього героя, що, незважаючи на всі перешкоди, залишився вірний своїм переконанням
Взагалі роман “Морський вовк” добуток дуже непросте. Тільки лише після прочитання всієї книги я зрозумів, що автор тут торкається величезної кількості “вічних” проблем і споровши. Я думаю, що Джек Лондон був віднесений до класиків для юнацтва занадто поспішно. Він набагато складніше – художній талант письменника був без перебільшення щедрим, допомагаючи йому піднятися над всією епохою й ступнути до читача сьогоднішнього дня. Учити справедливості й стійкості у випробуваннях – одне зі шляхетних завдань мистецтва. Цьому завданню й служили книги Джека Лондона, і в кожному, хто їх читав, залишається відблиск їх світла
(1 votes, average: 5.00 out of 5)